Сьогодні православна церква вшановує святого пророка Іллю, якого називають провідником великих справ Божих...
Валентина ШТИНЬКО
Сьогодні православна церква вшановує святого пророка Іллю, якого називають провідником великих справ Божих.
. Як свідчать Біблійні перекази, він жив у 900-х роках до Різдва Христового, за часів царювання ізраїльського правителя Ахава, який був ревним прибічником іудейської релігії й викривав ідолопоклонство. Він здійснив також ряд чудес, зокрема, оживив померлого сина бідної вдови, у якої мешкав. Бог прислухався до його молитов і послав на землю дощ під час страшної посухи, якою покарав народ за невір’я та ідолопоклонство. Ілля повів за собою ратая на ім’я Єлисей і помазав його на пророка. Ілля проповідував слово Боже серед народу і молився. Часто йому доводилося переховуватися від нечестивих. Єлисей любив Бога, тому ділив усі злигодні разом із пророком Іллею. Окрім того, дуже хотів побачити, як той буде возноситися на небо. За свої земні діяння Ілля-пророк був живим у вогняній колісниці знесений на небо і не з’являвся на землі до самої події Преображення Господнього на горі Фавор. Наші предки ще з глибокої давнини звикли благоговіти перед цим святим. Із літопису Нестора відомо, що з дохристиянських часів у Києві існувала церква, збудована на честь святого пророка Іллі. У християнську епоху в Іллів день і ще тиждень після нього здійснювали хресні ходи в Іллінську церкву з молебнями про дощ або ясну погоду. Давні іконописці зображали його сидячим на колісниці з вогняними колесами в оточенні таких же вогняних хмар, запряженій чотирма крилатими кіньми. Святий Ілля сприймався як посередник між небом і землею, спроможний зарадити погодним катаклізмам. Згідно із народними повір’ями цей святий — могутній володар найстрашніших сил природи: грому і блискавки. Існує легенда, що колись біси повстали проти Бога і він наказав пророку Іллі прогнати нечисть із неба. Ілля й застосував проти бісівщини вогняні стріли-блискавки. Рятуючись від них, уся нечиста сила обертається в Іллів день у різних звірів — лисиць, котів, собак, вовків... Тому існує повір’я, що в Іллів день не можна пускати в дім чужих, незнайомих тварин, щоб не накликали на оселю грому. Люди вірили, що коли у цей день дім загориться від блискавки, то погасити пожежу неможливо, бо, “що Бог запалив, того людина не загасить”. У цю пору зазвичай бувають “горобині ночі”, коли темряву крають блискавиці, чути безперервні розкати грому, від чого реве худоба, метушаться птахи, страшно стає й людині. Повір’я про “горобині ночі”, вочевидь, йде від давнього сказання про птахів як міфічних супутників грози та вихору. Горобцю, якого здавна пов’язували з демонічними силами, відводилася особлива роль. Бо ж він, за християнськими переказами, вказав ворогам на місце, де знаходився Ісус Христос. Ластівки ж, навпаки, відводили їх від цього місця. Мабуть, тому і кажуть, що в “горобині ночі” чорт “міряє” горобців: одних страчує, інших відпускає на волю. Тому їх наче після Іллі меншає. Наші предки-хлібороби суворо дотримувалися приписів цього дня: не працювали, не косили і не возили сіна, бо “Ілля його спалить”. З дитинства пам’ятаю: ще літо в розповні, ще так хочеться побігати на річку, а бабуня забороняє: “Не можна! Гріх! Уже вода холодна!”. І чого б це вона стала холодна, коли тільки вчора була така теплісінька? Звідки ж було знати, що то один із коней святого Іллі від швидкого бігу загубив із копита підкову, яка впала у воду й раптово її охолодила. Тому “До Іллі мужик купається, а після Іллі з рікою прощається”,— казали в народі. Від цього дня закінчується календарне літо, починається підготовка до озимого посіву жита й пшениці, бо “на Іллі — вже новий хліб на столі”.
