ДОКИ МИ ВОЗИТИМЕМО ОВОЧІ НА ВОЛИНЬ?

Приклад сільгосппідприємства “Рать” показує, що й у нас можна успішно розвивати важливу сільськогосподарську галузь.

Жанна ШАЙ

Гірка Полонка, яка недавно влилася у велике сільгосппідприємство “Рать”, яке об’єднує землі трьох колишніх колгоспів, стала своєрідною школою овочівництва.
— Маємо на городній бригаді, а це 20 гектарів поля, усе,— розповідає виконавчий директор “Раті” Микола Мартинюк,— капусту ранню й пізню, цибулю, огірки, помідори, правда, у теплицях, моркву, столові буряки, кріп, петрушку. Цьогоріч посадили три гектари гарної картоплі. Спробуємо її розводити. Зрештою, вам ліпше про все розповість наш заслужений бригадир Катерина Трохимівна Кривчук. Овочі— це її улюблена справа, вона разом з дівтчатами плекає тут гарні врожаї. Навіть модну пекінську капусту висадили. А то ганьба виходить — возити цей продукт з Польщі, начебто ми самі без рук або гроші нам зайві.
Берегиня волинського овочівництва найперше пригощає нас смачними свіжими огірочками. Ніжними й соковитими, але солодкими. Хіба то такі купуємо ми на ринках з неблизького Закарпаття, ще й чималі гроші віддаємо.
— У нас усе смачне,— каже Катерина Трохимівна,— огірки, капуста, кабачки. Ще й екологічно чиста наша продукція, тому на ринках овочі з “Раті”, вирощені у Гіркій Полонці, не залежуються. Бо це — своє, волинське. Гірко тільки, що овочі нині мало хто вирощує.
Славна гіркополонківська бригадирка згадує, як багато на Волині працювало консервних заводів. І про свою високу трудову відзнаку згадала — орден Трудового Червоного Прапора, який вона у 1973 році отримала за вирощування овочів. Скільки-то тепер консервованої продукції веземо ми з Євросоюзу, сусідньої Польщі. А це могло б працювати на нас. Ось така складна економічна арифметика буття. Занедбати — розуму не треба, а відродити завжди непросто.
Про проблеми в овочівництві області добре знає й начальник головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації Анатолій Аршулік:
— Зараз ми більше переймаємося відродженням тваринництва, нарощуванням обсягів молока і м’яса, жнивними проблемами, але й овочівництво теж мусить розвиватись, бо воно ефективно зарекомендувало себе раніше. Свої пропозиції по інвестиціях в цю галузь ми вже передали у Кабінет Міністрів.
Щедре сонячне проміння поливає золотим дощем різнокольорові гектари овочевих плантацій, які привільно розкинулись за Гіркою Полонкою. Рання і середня капуста вже у соковитих головках, а пізній — ще рости й рости. Вродить і цвітна капуста, порадує врожаєм модна і дещо незвична для нас гостя — її пекінська тезка. І морква піднялась на славу, і бурячки, і цибулька. Огірки гіркополонківські овочівниці вибирають ще з 2 червня. Спочатку збирали врожай у теплиці, тепер — на відкритому грунті.
— Овочівництво ніколи не буде збитковим, якщо йому приділити належну увагу,— каже Катерина Трохимівна Кривчук. — У нас восьмеро жіночок трудиться. Переважно пенсійного віку. Молодь до нас не дуже поспішає, бо працюємо вручну, а це не для неї. Звичайно, робота — нелегка, але на керівництво ми не нарікаємо. Я вдячна Віктору Шумському, нашому директору, що взяв в оренду наші землі, наше господарство з багатьма проблемами, не залишив села напризволяще. І ось тепер маємо живі гроші, добрий заробіток.
Є тут і своя трудова династія — сім’я Третяків — Василь, Валерій, Софія. Усі — трудолюбиві і порядні люди. І за кожну нашу трудівницю можна сказати гарне слово, бо ці люди, як ніхто, розуміють важливість своєї нелегкої селянської праці.
— Споживайте наші овочі на здоров’я,— усміхаючись, радить бригадирка овочевої бригади,— і завжди будете здоровими, повними сил та енергії. Це ще древні мудро підмітили.