У селі Комарово Маневицького району на свято Андрія п’яна компанія побила до смерті свого односельчанина — теж Андрія, однак до кримінальної відповідальності за цей злочин було притягнуто лише “стрілочника”...
У селі Комарово Маневицького району на свято Андрія п’яна компанія побила до смерті свого односельчанина — теж Андрія, однак до кримінальної відповідальності за цей злочин було притягнуто лише “стрілочника”
БАТЬКО ЗНАЙШОВ НАПІВЖИВОГО СИНА – Йду, тату, подивлюся, як готуються хлопці до колядок,— сказав до батька 26-річний Андрій Курдельчук, вдягаючи на порозі куртку. — Вечір великий, що я буду робити вдома? Це були, по суті, його останні слова рідним. Десь о шостій годині вечора, якраз напередодні свята Андрія Первозваного, він пішов з хати — назавжди. Не дочекавшись вранці сина, Панас Адамович пішов його шукати. Він більш-менш знав, де той може бути, тому відразу попрямував до будинку Адама Шемедюка. Помешкання з середини було зачинене. Курдельчук-старший почав стукати, але двері ніхто не відчиняв. “Повинен же хтось там бути”,— подумав про себе батько, якого все більше охоплювала тривога за сина. Він пішов під вікно, хотів заглянути, чи нікого не видно. Не встиг дійти до паркана, як у подвір’я в’їхав на велосипеді пенсіонер Ростислав Павлюсь. – У хаті хтось є, але мені чомусь не відчиняють,— мовив Панас Адамович, який знову підійшов до дверей, почав сильно стукати, просити: — Хлопці, відчиніть! Не бійтеся! Я хочу вас дещо запитати. Почулося, як хтось вийшов з кухні на веранду і почав повертати ключ. Курдельчук хотів було затримати Павлюся, мовляв, двері вже відчиняють, але той хутко поїхав геть з подвір’я. Двері відкрив Василь Фролов, незнайомий Панасу Адамовичу чоловік, який тимчасово мешкав у цій хаті. У селі його називали не інакше, як “Чурбан”. Без певного місця проживання, Фролов шукав собі якусь копійку на тимчасових заробітках. Влітку минулого року він приїхав у Комарово з південних областей України. Перепродував у селі сільгосппродукцію. І хоча сезон вже закінчився, він все ще проживав у Адама Шемедюка. – Є тут мій Андрій? — поцікавився батько. – Немає,— покрутив головою Василь Фролов. Тут з кімнати у кухню вийшов син господаря — Микола Шемедюк, який також почав переконувати Курдельчука в тому, що його сина тут немає і не було. Не повірив Панас Адамович дивним запевненням гуляк, які ще перебували у хмільному дурмані. Відчинив він двері у передню кімнату, а там на дивані лежить його побитий Андрій. Батько підійшов до нього, провів рукою по синьому обличчю, взяв за руку. Син був без свідомості. – Чого ж ви не сказали мені правду? Чому не рятуєте його?— плакав Курдельчук-старший над сином, але пияки лише хиталися від похмілля, наче бовдури. Рот з вибитими зубами був так зціплений, що Панас Адамович його відкрив тільки за допомогою ложки. Він довго дихав Андрію в рот. Лише після того, як вже розминав руки, почув, як син почав важко сопіти. Курдельчук відправив Фролова за фельдшеркою, яка, оглянувши сильно побитого хлопця, сказала, що він знаходиться у шоковому стані і його потрібно негайно відправити до лікарні. Через кілька днів донька Панаса Адамовича — ковельчанка Людмила Печенюк поцікавилася у Маневицькому райвідділі міліції ходом розслідування факту побиття свого брата. Один із правоохоронців сказав, щоб вона не заважала їм працювати, при цьому “дохідливо” пояснив, що слідство будуть вести тільки тоді, коли потерпілий “оживе, або помре”. Андрій Курдельчук помер у реанімації, так і не прийшовши до свідомості. Наступного дня міліція змушена була, нарешті, порушити кримінальну справу за фактом умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
’РОЗБОРКИ’ НА ХМІЛЬНУ ГОЛОВУ Із розрізнених показань постає така картина тієї трагедії, що сталася. Пізно ввечері Андрія Курдельчука перепинила на вулиці компанія колишніх односельчан, які часто навідуються до Комарово — син Ростислава Павлюся — Віктор, який мешкає у Луцьку, Микола Шемедюк, котрий також проживає в обласному центрі та працює охоронцем бази “Волиньголовпостач”. Був з ними разом і пенсіонер Володимир Тарасюк. Похитуючись від горілки, трійця повела Курдельчука до будинку Миколиного батька — Адама Шемедюка. Всі сіли за стіл пити горілку, а Курдельчук присів на маленький стільчик біля плити. Шемедюк-молодший мовив, що Андрій нібито вкрав цукор у Ростислава Павлюся, а ще — ліхтарик та слоїк олії з хати його батька. Нічим не підтверджені звинувачення стали причиною для лютої розправи. У цей час до помешкання зайшли два непрацюючих молодики — Петро Будь та Владислав Трофимчук. Почувши брехливу історію про цукор, Будь почав бити Курдельчука кулаком у груди, від чого той впав зі стільця. Невдовзі до хати навідався Віктор Щербачук, який, за показами Василя Фролова, був добряче напідпитку. Вже з порогу Щербачук “згадав”, що Андрій нібито вкрав у нього рукавиці. Хтось “приплів” Курдельчуку якісь труби. Зненацька Щербачук кількома ударами кулаком знову звалив Курдельчука на землю, а потім вдарив його ногою в обличчя. За словами Віктора Павлюся, всі ще трохи випили горілки. Весь у крові, Андрій лежав, зігнувшись, на підлозі. Щербачук знову підійшов до нього і ногою вдарив у пах. Від нестерпного болю Курдельчук застогнав. П’яна компанія зареготала, продовжуючи свій нічний шабаш. “Я наніс удар кулаком в обличчя, три—чотири удари ногами в пах чи живіт і один удар, можливо, в голову, точно стверджувати не можу, бо я тоді хвилювався”,— зізнався слідчому Щербачук. У протоколі огляду місця події вказано, що на підлозі кухні житлового будинку Адама Шемедюка виявлено плями від крові. На куртці та шерстяному светрі Курдельчука також була кров. — Коли ми все випили, Фролов приніс ще горілки, скільки — вже й не пам’ятаю,— казав на допиті Павлюсь. — Потім Курдельчука бив Тарасюк, а після нього — знову Щербачук. Чинив розправу також і Павлюсь. Як твердять Щербачук, Фролов, Трофимчук та Будь, на їх очах п’яний Павлюсь кілька разів вдарив Курдельчука по обличчю, а потім бив поліном по тілу. Навіть Павлюсь-старший заявив, що бачив, як його син Віктор не один раз вдарив потерпілого, от тільки “не пам’ятає” — чим саме той бив. До рукоприкладства приєднався навіть сивочолий Тарасюк — один з найстарших серед пияків.
ПОТЕРПІЛОГО ЗАЛИШИЛИ ПОМИРАТИ НА ДИВАНІ Трохи отямившись від болю, Курдельчук притулився біля вхідних дверей до стіни. Однак вийти з хати, яка стала для нього справжнім пеклом, йому не дозволили. Щербачук ще раз вдарив його ногою в обличчя. Падаючи, Андрій вдарився потилицею в стіну, втратив свідомість. Він вже не чув, як хтось із пияків байдуже пробелькотів: “Чого розлігся на підлозі? Вставай, не прикидайся!”. — Коли я перевернув Курдельчука на спину, то побачив на його грудях кров,— заявив під час слідства Віктор Павлюсь. — Він був без свідомості. “Вітя, ти, мабуть, його забив. Ти, напевно, йому сонну артерію перебив”,— сказав я Щербачуку, який затягнув Курдельчука в іншу кімнату, поклав на диван і накрив ковдрою. За твердженням самого Щербачука, після цього Павлюсь, Трофимчук та Будь з місця злочину накивали п’ятами, з переляку “попередивши” співучасників кривавого дійства: “Ми втікаємо! Нас тут не було!”. А до свідомості Андрій не приходив. — Мене хлопці також не примішуйте сюди. Я тут не був,— проспавшись, під ранок пробубонів собі під ніс Тарасюк, залишаючи стіл з порожніми пляшками з-під горілки. Судмедекспертиза встановила у Андрія Курдельчука забій головного мозку важкого ступеня, внутрішньочерепну гематому, рану у скронево-тім’яній ділянці голови, мозкову кому, перелом ребра, кілька вибитих зубів. Грудна клітка була одним великим синцем. Рідні потерпілого в офіційний висновок районного судмедексперта Михайла Краснова не вірять. Вони стверджують, як на власні очі бачили, що у Андрія було вибито майже всі зуби, переламані ребра, пробита голова. За характером травм, його, схоже, розтягували у різні сторони і били з-під низу ногами.
ЧОМУ РІДНІ НЕ ВІРЯТЬ СУДМЕДЕКСПЕРТИЗІ? Медики з самого початку спробували трохи “відкорегувати” трагедію. Фельдшерка Галина Ліщук, яка у присутності Панаса Курдельчука, Миколи Шемедюка та Василя Фролова оглянула напівживого свого односельчанина, пояснила працівникам міліції, що у нього була лише розбита права брова та “стояв” один синець на лобі. Неймовірно, але жодних інших травм молода медичка не побачила! Чи, може, вона не хотіла бачити? У повідомленні про нещасний випадок, який складався у Маневицькій районній лікарні медсестрою Оленою Бугайчук, вказується, що потерпілий знайдений не в будинку Адама Шемедюка, а... на вулиці, при цьому місце і час його травмування — не відомі. До речі, судмедексперт Михайло Краснов, який має п’ятирічний стаж роботи, висловив згодом на суді досить дивну “гіпотезу” відносно перелому ребра. За його словами, зламати Курдельчуку ребро могли... медики під час проведення реанімації. Коментарі тут, як кажуть, зайві. Розслідував резонансну кримінальну справу старший слідчий Маневицького райвідділу внутрішніх справ майор міліції Олександр Зощук. Я ознайомився з матеріалами цього розслідування. Покази свідків — якщо не безпосередніх учасників кривавої розправи над Андрієм Курдельчуком — явно не збігаються з характером нанесених йому тяжких тілесних ушкоджень. Звичайно, покази, протоколи допитів і навіть висновки судмедекспертизи, як кажуть люди бувалі, у нас можна не один раз переписати, дещо “упустити”. Але навіть у тих наявних у справі поясненнях та протоколах допитів Віктора Щербачука, Ростислава та Віктора Павлюсів, Володимира Тарасюка, Василя Фролова, Владислава Трофимчука та Петра Будя є достатньо фактів, аби порушити не одну кримінальну справу і “посадити” на лаву підсудних далеко не одного “стрілочника”. Адже Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за приховування злочину, умисне завдання побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю, але не спричинили тілесних ушкоджень, за ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Незважаючи на “залізні” аргументи, слідчий Олександр Зощук не побачив у діях Павлюсів, Тарасюка, Фролова, Шемедюка, Трофимчука та Будя складу злочину. Олександр Олександрович так заплутався у постановах про відмову в порушенні проти них кримінальних справ, що у матеріалах слідства не вказав, що Віктор Павлюсь вже мав конфлікт із законом. У протоколі допиту в графі “судимість” слідчий свідомо поставив прочерк. Хоча у 1998 році Павлюся-молодшого було засуджено за умисне нанесення тяжкого тілесного ушкодження. Для чого і за що майор міліції Зощук “проявив” таку поблажливість до хулігана — можна тільки здогадуватися. У матеріалах слідства я також не виявив протоколу допиту Миколи Шемедюка, який був ініціатором нічим не обгрунтованого цькування Курдельчука, що стало своєрідним сигналом до побиття останнього. Цікаво те, що Шемедюк у недавньому минулому працював у міліції і звільнився звідти за власним бажанням — досить поширеною у правоохоронних органах мотивацією, незважаючи на справжні причини звільнення. Звичайно, що свого колишнього колегу правоохоронці також вирішили “відмазати” від страшного сільського самосуду. Ніхто із свідків, які вказували один на одного, не сказав, що Шемедюк хоч пальцем зачепив Курдельчука.
П’ЯНА КОМПАНІЯ УНИКЛА ПОКАРАННЯ Слідчий Зощук запевнив Панаса Курдельчука, що через тиждень-другий можна буде ознайомитись з матеріалами кримінальної справи. Час спливав, а своєї обіцянки майор міліції не думав дотримуватись. У середині січня цього року Панас Адамович написав заяву прокурору області, у якій повідомив, що минув місяць, як помер син, а його все ще не ознайомили з справою. “Вбивць, яких спочатку затримали, уже випустили і вони гуляють на волі”, — йшлося у заяві. На лаві підсудних опинився, як це часто трапляється, лише “стрілочник” — 30-річний Віктор Щербачук. На думку слідства, саме від його навмисного удару ногою в голову помер Андрій Курдельчук. На суді адвокат Микола Нарбут заявив, що “вся ця п’яна компанія, якою керував Віктор Павлюсь, чинила розправу над потерпілим за нібито вчинені ним крадіжки, які нічим не підтверджуються”. Панас Курдельчук сказав, що прощає підсудного, бо не тільки він винен у смерті його сина, бо “причетні до цього й інші особи, які проходять по справі свідками і залишаються на волі”. А що ж сам Щербачук? — Отримав він у нас всього чотири рочки, — наголосив мені суддя Маневицького районного суду Сергій Костюкевич. І це при тому, що стаття Кримінального кодексу України, за якою “посадили” Щербачука, передбачає позбавлення волі від семи до десяти років. Звичайно, на вирок суду, як це часто буває, вплинули “об’єктивні обставини”. Щербачук нібито щиро розкаявся, або іншими словами — взяв все на себе. Він разом із дружиною Світланою виховував троє неповнолітніх дітей. Ну, і звичайно ж, свою роль “відіграла” рекомендація з місця проживання. Сільський голова у Комарово Михайло Будь написав підсудному таку позитивну характеристику, ніби вона призначалася для вступу до інституту благородних панів. За достовірною інформацією, за підсудного “клопотав” і його родич, який працює керівником одного маневицького підприємства. Певна річ, що це не знайшло свого відображення у судовій справі, як “обставина”, яка пом’якшує покарання Щербачуку. Але, як би там не було, відбуває він покарання неподалік від дому — у Маневицькій виправно-трудовій колонії. Через неявку в суд Сергій Костюкевич не допитав трьох свідків, чиї покази є важливими у цій справі. Фельдшерка Галина Ліщук, яка першою з медиків оглянула Андрія Курдельчука, взагалі зігнорувала судове засідання. Суд так і не встановив причину її неявки. Василь Фролов виїхав із села Комарово у невідомому напрямку і його ніхто не шукав. Віктор Павлюсь, маючи “за спиною” одну судимість, мабуть, побоявся прийти на суд навіть в якості свідка. На виклики суду він не з’являвся. А коли суддя Сергій Костюкевич зобов’язав Луцький міський відділ внутрішніх справ у примусовому порядку доставити Павлюся в зал суду, той передав через свого батька заяву, що не може приїхати на слухання справи, бо знаходиться за сезонних роботах (і це у березні, коли ще й сніг не зійшов з полів!). Маневичі я залишав у пригніченому настрої. З думок не виходив цей страшний злочин, дивне слідство і нібито справедливе правосуддя. Але чогось таки бракує в цій кримінальній справі. Мабуть, порядності, совісті та неупередженості. Час розставить все по своїх місцях... Ярослав ГАВРИЛЮК.
