1429 рік — особливий в історії Луцька, Луцького замку. Саме в січні цього року тут відбувся з’їзд європейських монархів. На з’їзді розглядались проблеми міждержавних відносин, а також порушувалось питання про коронацію Вітовта...
Катерина ЗУБЧУК
1429 рік — особливий в історії Луцька, Луцького замку. Саме в січні цього року тут відбувся з’їзд європейських монархів. На з’їзді розглядались проблеми міждержавних відносин, а також порушувалось питання про коронацію Вітовта.
Того ж року виходить наказ Вітовта “твердити” місцеві замки і готуватись до війни. Війна розпочалася через рік після смерті Вітовта, коли Волинь вже належала покровителю русинів великому князю Литви Свидригайлу Ольгердовичу. Розповідь про ще одну пам’ятку архітектури національного значення — Стирову вежу — я не випадково розпочала з цих епізодів, які, так би мовити, підводять до історичної постаті Свидригайла. Адже із Свидригайлом пов’язано багато подій в житті Луцька. У цьому місті він жив в останні роки свого життя і помер тут в лютому 1452 року. Як і Любарт на схилі літ, він піклувався про розбудову замку. На основі багатьох історичних джерел, досліджень в різні епохи автор книги “Луцький замок” Петро Троневич особливо широко описує й аналізує цей період. На час входження Луцька до володінь князя Свидригайла тутешній Верхній замок після трьох будівельних періодів був повністю цегляним. За винятком того, що вежа над Стиром, закладена Любартом, так і залишилася мурованою лише врівень з кріпосними стінами. Про це свідчить інший стандарт цегли вище цього рівня, відсутність “фірмових знаків” любартових майстрів... Замкові мури завершувались зубцями-мерлонами із щілевидними бійницями під метальну зброю. Однак Луцька війна 1431 року з першим масовим застосуванням вогнепальної зброї мусила показати, як стверджують сучасні дослідники Луцького замку, непристосованість подібних бійниць для громіздких замкових рушниць-гаківниць (вони зберігаються в експозиції “Бронь замкова” у Владичій вежі, про що вже розповідалось при знайомстві з цією вежею). Вірогідно, що саме з цих причин стіни були дещо нарощені... Одночасно з цією модернізацією замкових стін було піднято до висоти В’їзної і Владичої веж і мури Стирової вежі. Висновки архітектурних досліджень Петра Троневича, а також інших науковців про добудову Стирової вежі Свидригайлом підтверджені в працях польських дослідників. Зокрема, Т. Стецький вказує, що Свидригайло збудував у Луцькому замку одну вежу, а К. Іваницький саме Стирову вежу називає вежею Свидригайла. Тобто під час четвертого будівельного періоду одночасно з модернізацією було остаточно завершено спорудження цегляного замку в Луцькому дитинці. Всі три його вежі були на той час рівними за висотою і завершувались шатровидними дахами. Подібний архітектурний образ Луцький замок згідно з інвентарними описами зберігав протягом більш як двох століть — від середини ХV — до другої половини ХVІІ століття. Сьогодні лише Владича вежа має шатровидний дах. В’їзна завершується оглядовим майданчиком, а Стирова — плоским покриттям. Різняться вони й за висотою, що помітно з першого погляду: Стирова нижча за В’їзну, але вища за Владичу. Чотири її яруси з’єднує крута гвинтова драбина. З 2000 року Стирову вежу почав обживати клуб лицарського мистецтва “Соколина вежа” (назва, як не важко здогадатись, від того, що на цій Стировій вежі поселились соколи). Почалось все з того, що молоді лучани, які цікавляться історією загалом і свого рідного міста зокрема, захотіли відтворити епоху лицарства. Вони збиралися, не маючи іншого притулку, в парку культури та відпочинку імені Лесі Українки. Обговорювали свої задуми, виготовляли лицарський одяг (а це, як ми знаємо, металеві лати, кольчуги). — А одного разу (це було в 2000 році),— розповідає ініціатор створення клубу і його незмінний керівник Андрій Матюхін,— до Луцька приїхав з Києва мій знайомий. Від нього ми і дізнались, що в столиці подібні лицарські клуби мають вже досвід роботи і досягнення на турнірах. “У вас, у Луцькому замку,— сказав він,— сам Бог велів мати такий клуб”. Після цього відбулась зустріч з директором історико-культурного заповідника “Старий Луцьк” Тарасом Рабаном. Для ілюстрації, як цей клуб “впишеться” в обстановку Луцького замку, члени клубу підготували навіть міні-виставу в дусі старовини. І невдовзі лицарі вже господарювали у Стировій вежі (саме тоді і з’явилась назва клубу “Соколина вежа”). Вперше на лицарський турнір до Києва лучани їхали як глядачі. А згодом вже і в Луцьку проводились лицарські турніри, на які запрошувались гості з інших міст. Перший такий турнір організувала дирекція історико-культурного заповідника. А оскільки це матеріально накладно для бюджетної організації, то згодом довелось шукати спонсорів, завдяки яким турніри стали традиційними. Клуб “Соколина вежа” розростався, оскільки знаходилось чимало бажаючих проводити дозвілля в незвичному товаристві шанувальників старовини. А згодом, як це буває, з’явились нові лідери, як “відпучкувались” і створили ще два клуби — “Хелм” та “Святий Грааль”. Якщо “Хелм” займається реконструкцією епохи Речі Посполитої, то “Святий Грааль” віддає перевагу лицарству Англії. Але всі ці клуби, які сьогодні розміщуються на трьох ярусах Стирової вежі, органічно вплітаються в той музейний комплекс, яким стає з роками Луцький замок.
