«Прийшов сюди не заради медалей і орденів», - білорус, який воює за Україну - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.59 € 29.81
«Прийшов сюди не заради медалей і орденів», - білорус, який воює за Україну

Спочатку Олександр воював у складі добровольчих батальйонів, а в 2016 році підписав контракт з 72-ою бригадою.

Фонд "Повернись живим"

«Прийшов сюди не заради медалей і орденів», - білорус, який воює за Україну

Вдома він відбув термін за участь у демонтрації проти уряду, а під час боїв на авдіївській промзоні «схопив» кулю

Про це йдеться на сторінці благодійного фонду «Повернись живим».

 У внутрішній кишені камуфляжної куртки старшого солдата Олександра Молчанова – бордова коробочка з медаллю «Захиснику Вітчизни». Він – білорус, і з 2015 року воює за Україну. Перед тим, як відповісти, чому він прийняв таке рішення, військовий замислюється на декілька секунд.

«Напевно, це загострене почуття справедливості. Саме через нього я опинився у в’язниці в Білорусі. Це був грудень 2010 року. Я пішов на демонстрацію проти уряду і зірвав прапор з будівлі КДБ. У нас з цим не церемоняться. Саме тому я потрапив до рук КДБ. Там довго били, поки сидів, через електрошокер у мене частково паралізувало ногу. За статті «Масові заворушення» і «Наруга над державними символами» мені дали термін три роки. Тоді було сильний міжнародний тиск, тому що одночасно зі мною затримали ще близько 50 осіб, в країні була фінансова і політична криза, тому Лукашенку довелося нас випустити. Ув’язненим пропонували написати прохання про помилування на ім’я президента, але більшість, в тому числі і я, відмовилися. Через дев’ять місяців мене все одно випустили», – розповідає Олександр.

Спочатку Олександр воював у складі добровольчих батальйонів, а в 2016 році підписав контракт з 72-ою бригадою.

Коли в Україні відбувся Майдан і почалася війна, він стежив за новинами. Каже, після Іловайскої трагедії стало зрозуміло, що бойові дії на сході – надовго, тому вирішив приїхати сюди.

Спочатку Олександр воював у складі добровольчих батальйонів, а в 2016 році підписав контракт з 72-ою бригадою.

«Я спочатку дуже хотів потрапити на авдіївську промзону, тому що там дійсно воюють. Так і вийшло. Там я відчув контраст: коли і вдень, і вночі над тобою свистять кулі і прилітають снаряди. Пам’ятаю, в січні 2017 року, наші хлопці вибороли у бойовиків позицію «Алмаз», а ми прикривали їх з СПГ і АГС. Втративши цей опорний пункт, терористи розлютилися, намагалися повернути його будь-якими силами, постійно атакували, застосовували всі калібри. Тоді навіть було трохи страшно. Ніхто з нас практично не спав – сон у дві години був великою удачею. Коли група вже більш менш закріпилася, їх постійно атакував танк. Ми з ще одним бійцем встановили СПГ, дочекалися, поки виїде танк, і відкрили по ньому вогонь, але його броня витримала. До цього танк убив і покалічив наших хлопців, розносив позиції. Після він уже не зміг прицільно стріляти, відійшов і більше не виїжджав на ту ділянку фронту», – згадує військовий.

Влітку 2018 року на Світлодарськ дузі Олександра поранило. 5,45-міліметрова куля потрапила в око, увійшла в голову й досі знаходиться там. Про те, як військовий отримав поранення, розповідають його побратими, які слухають нашу розмову.

«Під час обстрілу позиції була дана команда на придушення вогню противника, Веб (позивний Олександра – ПЖ) побіг коригувати вогонь і давати цілевказання, там і схопив кулю», – кажуть вони.

Через два місяці військовий знову був на передовій. Зараз Олександр не бачить на одне око. За той епізод своєї війни він отримав медаль «Захиснику Вітчизни». І державна нагорода – підстава отримати громадянство України. Цим питанням Олександр вже займається.

«У мене є нагороди від міністра оборони, від начальника Генштабу… Звичайно, мені приємно, але прийшов я сюди не заради медалей і орденів. Коли мене поранило, то я переживав, що через інвалідність мене можуть звільнити з армії. Але нічого, служу, і збираюся продовжувати контракт».

Їхати з України Олександр не збирається. За час, що він провів тут, ця країна вже стала йому рідною.

«У Білорусі основна частина населення – проросійська. Тому тих, хто воює на боці окупантів (іноді зустрічаю серед них знайомі обличчя), коли вони повертаються додому, КДБ просто перевіряє на наявність зброї, боєприпасів, і відпускає. Тих, хто воює на боці України, чекає великий термін. Я, наприклад, в Білорусі в розшуку. Знаю, що до багатьох моїх знайомих приходили співробітники КДБ, дізнавалися, чи спілкуються вони зі мною, що я роблю, чи не передаю їм зброю. Якщо поїду додому, то вже при перетині кордону мене затримають», – упевнений військовий.