З луцьких братів-бешкетників виросли чемпіони

Шлях від бешкетників до чемпіонів пройшли два брати близнюки - Роман і Богдан, уродженці міста Луцька, яких мати привела до інструктора-тренера Бойового Гопака, отамана ГО «Школа козацького гарту» Олександра Середюка.

- Олександр Миколайович,- звернулась молода і худенька жінка,- я вас дуже прошу. Візьміть, будь ласка, моїх хлопчиків у вашу секцію. Нічого не можу вдіяти, школу «перевертають», старшокласників б’ють. Гіперенергія у них, навіть басейн не допомогає,- з розпачем вмовляла вона отамана.

Візьміть, будь ласка, моїх хлопчиків у вашу секцію. Нічого не можу вдіяти, школу «перевертають», старшокласників б’ють.

- Добре,- сказав я.- Але у нас свої правила не тільки тренування, але й виховання. Ви бачите, що у мене за поясом? Нагайка. «Сусі-пусі» у нас не проходить. Провинився один раз – відтискання від підлоги 20-30 разів. А на другий раз, може й отримати нагаїв. Щоб ви потім не заявляли на мене в поліцію,- попередив я стурбовану матір.

- Та ви що,- Олександр Миколайович,- на вас остання надія.

Так завершилось наше знайомство з матір’ю двох енергійних хлопчиків. Проте, що її наміри і надії були серйозними, я переконався уже в перший місяць, коли вона регулярно, два рази в тиждень привозила на тренування у селище Рокині Луцького району. А це становить понад 15 кілометрів від Луцька, роблячи дві пересадки автобусами. Мати сама шила їм козацькі однострої, пояси, а потім ще  вишила сорочки-вишиванки. Вона щороку це робила, так як хлопці росли не по днях, а по часам.

Хлопчикам було по 9 років. Навчалися вони у 4-му класі ЗОСШ №16, що в селищі Вересневому, в районі цукрового заводу. Їхня гіперенергія і неслухняність, відсутність зосередженості і терплячості, щораз приводило їх до козацької екзекуції.

Вони не соромились плакати, коли отримували покарання, але ніколи не ревіли та не жалілися матері-батькові. Витерши соплі, без нагадування підходили до Вчителя, робили уклін і твердо проголошували:

- Дякую за науку.

- Стати в лаву,- лунала команда. Тренування продовжувалось ще більш інтенсивно і впорядковано. Не дивлячись на їх неслухняність, брати швидко вловлювали всі елементи козацького бойового мистецтва. Вони викладалися повністю, не жалкуючи ні сил, ні свого одягу. І уже в кінці навчального року вони добровільно зголосились стати учасником обласних змагань з кік-боксингу, а потім з Таеквон-До. Перші медалі за призові місця ще більше їх надихнуло до занять в Школі козацького гарту, до занять Бойовим Гопаком.

Не дивлячись на їх неслухняність, брати швидко вловлювали всі елементи козацького бойового мистецтва.

Вони одні з перших виявили бажання оволодіти методиками козацьких характерників, ставати та лежати на битому склі, ходити по розпечених вугіллях після багаття, уміння спілкуватися з деревами та водою, занурюватись у воду з розкритим ротом та розмовляти під водою, оволодівати елементами бойової акробатики, включаючи переднє і заднє сальто, куверки через плече і колесо на одній руці, перепригування через бар’єр з елементами сальто на руках тощо.

Однією із традицій «Школи козацького гарту»  є літні подорожі та експедиції, екскурсії та духовні практики на природі. Взяти братів Жовтобрухів у похід, чи ні, не викликало жодного сумніву. Працівники музею, які також щораз були учасниками походів-експедицій по історичним та козацьким місцям, дивувалися як я з ними справляюся, як я їх стримую, як мені вдається тримати їх у «руках»? Адже, коли зупинявся автобус, вони вибігали і бігли стрімголов, навіть не знаючи куди.

Та уже через рік, ті ж працівники ще більше дивувалися з тих розбишак, які були тихими і слухняними, ввічливими і чемними.  Перш ніж щось з’їсти, вони підходили до мене і запитували:

- Пане отаман, дозвольте звернутися.

- Слухаю.

- Можна нам взяти печенько і з’їсти в автобусі?

- Можна,- говорив я усміхаючись  у душі.

Така форма спілкування була не вимушеною, а повсякденною. Мене запитували науковці:

- Це ті брати Жовтобрухи? Що ви з ними зробили, як вам таке вдалося?

Я просто робив свою роботу, улюблену справу: виховувати лицарів України, Лицарів Сонця, Провідників України, про що написав у своїй монографії, яка вийшла уже двома тиражами.

І брати Жовтобрухи, Роман і Богдан були моїми самими хоч важкими, але самими улюбленими учнями. Це мої другі діти, якими я пишаюся повсякчас.

А пишатися є чим. Ще навчаючись у школі, вони здобули Перший дорослий розряд з плавання. Тому що ходили не один рік у басейн, як і на тренування з Бойового Гопака. З дитинства у них була фізіологічна вада, це – деформована грудна клітка. Адже народилися обоє по 2,7 кілограма. Матуся, хоч і була у молодості також спортсменкою і туристкою, була худенькою і делікатною. Постійні тренування з Бойового Гопака та плавання у басейні, згодом дало свої позитивні результати.

За школу вони виступали по всіх видах спорту: баскетбол і волейбол, футбол і гандбол, шахи і шашки. А по ДПЮ були включені у збірну міста Луцька та зайняли у Республіканських змаганнях 111-є місце.

Ще навчаючись у 9-у класі, Богдан взяв участь у конкурсі юнаків-старшокласників (10-11кл) і став Призером «Містер-Луцьк-2015», завоювавши Перше місце, хоч був один з найменших серед учасників. А в Конкурсі СЄНУ імені Лесі Українки завоював 2-у місце  і здобув титул - «Віце-містер».

А літом в них не було відпочинку, як у більшості дітей. За моєю рекомендацією, вони щороку їздили у вишкільні козацько-спортивні табори «Волинська Січ» до Сергія Дружиновича, екс-голови Волинської федерації Бойового Гопака. Чотири роки Роман і Богдан удосконалювали козацьке бойове мистецтво та витривалість, привикали до екстремальних умов життя  воїна-спецназівця. А потім, ставши дорослішами, два роки працюють там влітку уже, як інструктори.

- Чи важко працювати з незнайомими дітьми?- запитую у одного із них.

- Не легко,- відповідає Богдан. – Адже на зміну приїздять по 50-70 дітей і шість заїздів проходять за сезон. На сон майже не вистачає часу. Важко, зате – цікаво,- посміхається Богдан.

Там їх зустрів і побачив бойовий норов братів Сергій Ващук - капітан Клубу середньовічного бою  у Луцьку і запросив їх до Клубу. Така пропозиція їм сподобалася і вони дали згоду.

Після таборування вони три місяці їздили в місто Ковель на тренування по верховій їзді. Тренер їм пішов на зустріч, з умовою, що вони будуть чистити конюшні, доглядати коней. Та робота їх не лякала. Вона їх «боялася», коли вони з усмішкою бралися за діло.

Коли мені вдалося організувати Перший дводенний обласний семінар із шаблевого бою, що проходив на базі військового ліцею з посиленою фізичною підготовкою за участю Президента Міжнародної федерації Бойового Гопака Володимира Пилата, вони одні з перших приїхали на навчання.

І як говорить народна приказка, що «наука не йде до бука», то і тут результат був наочно. Брати активно приймали участь у змаганнях з козацьких та східних єдиноборств та ставали призерами. Перші і Другі місця завоювали на республіканських змаганнях з Вільного козацького бою (бій без правил) у 2013 році, з Бойового Гопака та обласного чемпіонату з Таеквон-До .

Тому й логічно поступили на факультет фізичної культури, спорту та здоров’я Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки на стаціонарну форму навчання. Один із них отримує навіть підвищену стипендію.

Навчання їм не завадило стати членом Клубу середньовічного бою (КСБ) - «Айна Бера», що працює в місті Луцьку. Капітан команди обласного Клубу, представник федерації – Сергій Ващук. Займаючись там лише рік, Богдан і Роман стали членами збірної України. Далися навики шаблевого бою, які хлопці пройшли на двох семінарах: обласному у Луцьку та Республіканському в м.Хмельницькому. А часті виступи у показових виступах від ГО «Школи козацького гарту», привернуло увагу нових тренерів КСБ.

Тепер тренування проходять по дві години три рази на тиждень, які закінчуються змаганнями  з такими воїнами, як вони. У вересні 2018 році поїхали на Європейські змагання «Зов героїв», що проходили в м.Києві на базі туристичного комплексу «Київська Русь», який був третім етапом відбору до Національної збірної України  і зайняли там Перше місце в номінації «софт» (сучасний мечовий бій) у віковій категорії 16-17 років. В тому ж  році, як члени Збірної України на чемпіонаті Європи у номінації 10х10 чоловік, 5х5, завоювали Третє місце, а в номінації 10х10 та 16х16 вибороли Перше місце і стали Чемпіонами Європи!

Уже в цьому році, в січні місяці побували у Франції, але не на екскурсії чи відпочинку, а на змаганнях в м.Лаоне. Там проходив турнір «Laon de buhurt», де в номінації 5х5чол. здобули 2-е місце в Європі.  2-3 лютого у спорткомплексі КПІ м.Києва команда «Айна Бера Луцьк» у категорії 18-24 роки Роман Жовтобрух завоював 1-е місце, а Богдан Жовтобрух – 3-є місце (5х5чол.) – сучасний мечів бій.

- Де ви берете кошти на всі ці поїздки, чемпіонати, обладунки, які є не дешевим задоволенням?- запитую у Богдана.

 - Так, це не дешевий вид спорту,- відповідає молодий чемпіон Європи. Підробляємо вантажником на цукровому заводі, влітку – у спортивно-оздоровчому таборі. Обладунки замовляємо у фахівців, яке коштує понад 1,5 тисяч доларів США. Коли завойовуємо призові місця, то трохи перепадає нам у вигляді гонорару. А поки що спонсора такого не маємо.

 - Чи маєте «шкідливі звички», які так модно нині у молоді?

 - Відсутні ті «звички». Бо не витримаєш навантаження під час бою.

 - Це небезпечний вид спорту. Чи часто бувають травми на таких змаганнях?- запитую обережно, бо переживаю за них, як за своїх дітей.

 - Як любий вид спорту є небезпечний. Тут трохи більш ризикований. Але якщо нормальні обладунки, якщо маєш техніку ведення бою і добре підготовлений, то не отримуєш травм. Адже мечі мають бути тупими, а не гострими. Якщо будеш вести бій в’яло і пасивно, то получиш по повній програмі. А якщо ведеш бій енергійно та інтенсивно, то перемагаєш. Перемога вважається тоді, коли наносиш точні удари, а в «богурті» (масові бої), якщо впав хоч на три точки, якщо щитом торкнувся землі, то отримуєш поразку.

 Нині вони готуються їхати до Німеччини на змагання «Winter Cup 2019», яке має відбутися 14 лютого. Потім - чемпіонат Європи, який буде проходити в березні місяці у м.Мінську. А 16-18 травня в Парку Київська Русь вперше в Україні відбудеться чемпіонат світу з середньовічного бою “IMCF World Championship 2019”. Потім у липні 2019 році мають надію взяти участь у реконструкції Грюнвальд-19, що відбудеться в Польщі. Це буде грандіозна реконструкція, де будуть приймати участь по три тисячі учасників з кожної сторони.

Олександр Середюк, вчитель бойового гопака, отаман ГО «Школа козацького гарту», перший тренер і вчитель чемпіонів із Луцька.