Чому з України їдуть ті, хто стояв на Майдані?

ВВС News Україна поговорила з кількома людьми, які були активними учасниками протестів у 2013-2014 роках, а потім мігрували з України.

"Не як у Стефаника"

Альона Мельник. Київ - Стокгольм.

Пам'ятаю, що в першу ніч, одразу після побиття студентів на Майдані, почала писати хроніку англійською, не дуже розуміючи, для чого. Але її раптово підхопила "Українська правда", сторінку відкривали тисячі людей. Тоді здавалося дуже важливим розказувати про стан речей людям за кордоном. А далі, мабуть, мої спогади - як у всіх інших: ходила робити канапки, привозила грілки і продукти, залишалася ночувати у дні, коли здавалася важливою кількість людей.

Думаю, як і багато інших на Майдані, я не мала чіткого уявлення, чого саме хочу в майбутньому - скоріше просто розуміла, що тогочасний стан речей далі тривати не міг. Мені здається, одне з найбільших досягнень Майдану - відчуття суб'єктності, розуміння, що ми маємо право і можемо діяти.

У 2016 році отримала шведську урядову стипендію і поїхала отримувати свій другий магістерський диплом. Завжди хотіла пожити за кордоном, цікавилася Швецією. Коли дізналася про стипендію - вирішила остаточно.

У райцентрах, а тим паче селах, зміни або не відбуваються взагалі, або профануються.

Зараз працюю у Стокгольмі консультантом з комунікацій у галузі міжнародної допомоги, з урядовими та громадськими організаціями.

Думаю, як і багато інших на Майдані, я не мала чіткого уявлення, чого саме хочу в майбутньому - скоріше просто розуміла, що тогочасний стан речей далі тривати не міг. Мені здається, одне з найбільших досягнень Майдану - відчуття суб'єктності, розуміння, що ми маємо право і можемо діяти.

Я з маленького міста, тому дуже сильно помічаю диспропорцію у розвитку, коли розмовляю з батьками. Досягнення, якими хваляться політики й активісти у Facebook, добре помітні в столиці, особливо з дивану нового модного закладу. У райцентрах, а тим паче селах, зміни або не відбуваються взагалі, або профануються. Також дуже лякає стан справ з атаками на активістів і зриви заходів.

Якщо порівнювати зі Швецією, в Україні у першу чергу бракує культури менеджменту, поваги до часу і гідності працівників, відчуття, що мій начальник - представник моїх інтересів і людина, яка поважає мою професійну думку. А ще - рівного становища для чоловіків і жінок, свободи від "справжня жінка повинна", "треба швидше народжувати" і стереотипів про "слабку стать".

Не думаю, що розвиток подій в Україні може вплинути на моє рішення про повернення. Під час навчання зрозуміла, що еміграція - це вже давно не як у Стефаника, зі стражданням і прощанням навіки. Мігрують і шукають нових цікавих досвідів громадяни різних країн, багатих і розвинених у тому числі.

Рух у правильному напрямку

Тетяна Мазур. Київ - Брюссель.

Тієї зими я очолювала офіс Amnesty International в Україні. З перших днів Євромайдану ми моніторили ситуацію в ракурсі дотримання прав людини. Коли бачили порушення, реагували. А порушень було дуже багато, тому цей період був найбільш динамічним та драматичним в моєму житті.

Емоційно запам'ятались найбільше два моменти. Перший - день після розгону 30 листопада. Я прийшла на Михайлівську площу близько восьмої ранку і провела там весь день. Бачила, як незважаючи на небезпеку, на площу постійно приходили нові люди, які несли теплий одяг, їжу, ліки. А в Михайлівському соборі дзвонили в дзвони. Нам пояснили, що віддавна це був сигнал небезпеки та заклик до мешканців міста вийти на головну площу. І дійсно, до вечора Михайлівська була заповнена людьми, а на наступний день відбулося найбільше віче на Майдані.

Другий - це похорон Небесної Сотні і тисячі квітів, які несли люди, щоб вшанувати пам'ять загиблих.

У травні 2016 в мене народилася донька. Тоді ж чоловіка перевели до Брюсселя. Ми вирішили, що родина має бути разом. Тому теж переїхали в Брюссель.

Зараз я працюю консультанткою з організаційного розвитку громадських організацій, також увійшла в правління двох громадських організацій та наглядову раду ще однієї.

Загалом відчуття того, що Україна рухається в напрямку інтеграції з Європою, особисто в мене є.

Чи рухається країна у тому напрямку, в якому я хотіла, коли стояла на Майдані? На це запитання у мене немає однозначної відповіді. Мені здається, що нова влада не використала той унікальний момент відразу після закінчення Євромайдану.

Мої робочі проекти пов'язані з громадськими організаціями України та іншими країнами пострадянського простору. Мене дуже тішить думка, навіть перебуваючи поза Україною, що маю можливість робити внесок в її розвиток.

Чи рухається країна у тому напрямку, в якому я хотіла, коли стояла на Майдані? На це запитання у мене немає однозначної відповіді. Мені здається, що нова влада не використала той унікальний момент відразу після закінчення Євромайдану.

Але загалом відчуття того, що Україна рухається в напрямку інтеграції з Європою, особисто в мене є. Повільно, подекуди з помилками, але віддаляємося від радянського минулого з усіма його наслідками.

Приємно дивує медична реформа. Позитивним кроком було створення патрульної поліції, налагодження системи надання безоплатної правової допомоги.

На нижчому рівні дуже тішить збільшення кількості українських брендів. Намагаюся їх підтримувати, багато одягу в мене саме від українських виробників.

Є відчуття, що загалом українське суспільство почало краще розуміти, що таке "права людини" і в чому їх цінність. Дуже тішить, коли, наприклад, на Марш Рівності виходять тисячі, а правоохоронці при цьому професійно виконують свої обов'язки.

Але знову ж таки, є нова тенденція, яка сильно мене непокоїть - це напади на громадських активістів та журналістів. Щодо вбивств Павла Шеремета та Катерини Гандзюк все ще багато питань.

Здобути новий досвід

Олександр Масовець. Київ - Варшава - Київ.

Я брав безпосередню участь у мітингах, починаючи з 21 листопада 2013 і аж до дня "великого прибирання" на Майдані Незалежності 9 серпня 2014.

Не асоціюю себе з жодною політичною партією, рухом або об'єднанням, а присутність і допомогу протестному руху, що згодом назвали "Революцією Гідності", вважаю громадянським обов'язком.

За весь час Євромайдану виконував різні функції: привозив шини, дрова, пусті пляшки для коктейлів, допомагав ставити намети біля КМДА, привозив одяг і продукти. Робив усе те, що і тисячі інших людей, об'єднаних однією ідеєю.

З перших днів стало зрозуміло, що це буде тривалий протест, тому чергування швидко 24/7 змінилося на ранкове і вечірнє, вдень робота, вночі кілька годин сну. Щоранку ми прокидалися у новій реальності.

 

У січні 2017 року виїхав до Польщі для роботи над проектом та щоб набратися досвіду. Також хотів розширити власний досвід і знання у соціальній, транспортній, містобудівній та інших сферах європейських країн, побачити, як це працює зсередини, щоб пізніше застосовувати ці знання в Україні.

В Польщі дуже добре розвинутий громадський транспорт, штрафи за неправильне паркування, парки і зони рекреації, велоінфраструктура, нема кордонів з іншими європейськими країнами. В Україні цього не вистачає.

Зміни у нашій країні часто рухаються не "завдяки", а "наперекір" бажанням і баченням владних структур. У певних сферах саботуються реформи (наприклад: медицина, МВС, суди), у деяких сферах під позитивні реформи розпилюють мільйонні бюджети.

Але поступ все ж є. Значно зріс запит суспільства на зміни і реформи і під цим тиском, хоч і не завжди вдало, проштовхуються закони й проекти.

Їдучи, я з самого початку знав, що це не назавжди. Тож повернувся в Україну - задля стосунків та реалізовувати проекти і власний бізнес.

Роман Лебедь