Іван закінчив другий курс економічного факультету. Ірина готувалась до вступних іспитів у вуз. Вона мріяла стати юристом. Невдовзі мрія здійснилась — дівчина опинилась у Києві, поруч з коханим...
Іван закінчив другий курс економічного факультету. Ірина готувалась до вступних іспитів у вуз. Вона мріяла стати юристом. Невдовзі мрія здійснилась — дівчина опинилась у Києві, поруч з коханим.
Роки навчання здавалися казковими. Вихідні вони завжди проводили разом. Якось на канікулах, у серпні поїхали відпочивати на південь. То були незабутні два тижні. Назавжди запам’ятався вечір, коли вони сиділи на березі моря. Дув легенький свіжий вітерець. Іван притис Ірину до себе. Було тихо, урочисто, затишно в його сильних обіймах. Тоді він запропонував одружитися, сказавши: «Я без тебе жити не можу!» Дівчина прийняла пропозицію, але дуже хотіла дочекатися матері, яка ось-ось мала повернутися із закордонних заробітків. Тому заручини вирішили відкласти. Час сплив швидко. У жовтні, діждавшись матері, Ірина приймала сватів. Згодом наречена бігала у пошуках вимріяної з дитинства сукні. До весілля залишався тиждень. В неділю, яка видалась теплою й не по-осінньому сонячною, Іринчина мати прокинулась з важкими думками. Дивний сон тривожив материнське серце. Приснився їй покійний чоловік. Нібито прийшов він благословити доньку на вдале заміжжя. А в подарунок приніс весільні обручки. Та тільки-но молодята хотіли їх одягнути на пальці, як в Іринки обручка вислизнула з рук і покотилась кудись. Того дня майбутній зять з Іриною мав їхати до бабусі в село, щоб запросити на весілля. Виряджала мати молодят в дорогу, а сон не йшов з голови. Вона зрозуміла до чого він був, коли сусідка принесла страшну звістку — автомобіль Івана потрапив в аварію. Хлопець загинув, а дочку забрала «швидка»... Минув ще один місяць. То була боротьба між життям і смертю, між вірою і байдужістю. Нарешті Ірина підвелась на ноги. А там і додому повернулась. І вже в перший день пішла на цвинтар. Ще у свіжому, припорошеному першим снігом горбику землі, було її щастя, смисл життя. Душа ридала гіркими слізьми, її переповнював біль та відчай. Розум твердив: «Потрібно жити далі». а серце запитувало: «Як? Як навчитись жити без тебе?».
