Немало випробувань випало на долю уродженки села Сереховичі Старовижівського району Ганни Григорівни Олександрук, де вона після закінчення Львівського держуніверситету довго працювала головним економістом...
Микола БОГУШ, директор обласного видавництва “Надстир’я”
Немало випробувань випало на долю уродженки села Сереховичі Старовижівського району Ганни Григорівни Олександрук, де вона після закінчення Львівського держуніверситету довго працювала головним економістом.
Але несподівано її спіткало велике горе. Тяжка хвороба на вісім літ прикувала її до ліжка. Мужня жінка здолала недугу з допомогою волинських лікарів, насамперед доктора медичних наук, професора Леоніда Гіттіка, царство йому небесне. Разом з чоловіком – інвалідом війни першої групи – Ганна Григорівна виростила двох синів. Один з них працює в Калінінградській області РФ. П’ять літ тому туди перебралося й подружжя Олександруків. Проте там скоро помер чоловік. І його вірна дружина вирішила доживати віку біля сина й невістки, щоб бути похованою в одній могилі із судженим, з яким прожила довге, нелегке, але щасливе життя. Бо Господь дарував їм Любов… Через десять днів після смерті чоловіка Г.Г.Олександрук написала “Недоспівану пісню” – зворушливу повість у віршах про своє єдине і вічне кохання. Цю назву й одержала її перша поетична збірка, твори якої вражають простотою викладу і образністю мислення, глибоким проникненням у долі людські. А своєрідним епіграфом до книги, яку цими днями видало “Надстир’я”, стали такі рядки:
Не плач в біді, не похились, Іди життям, перехрестись. Щоб міць в тобі жила і кріпла, Бо на землі – і рай, і пекло!
Особливі роздуми викликає вірш “Помилуй нас, Боже!”, в якому жінка, не претендуючи на поетичну довершеність, розкриває своє бачення, свою філософію життя:
І кара Господня тепер нам байдужа, З розмахом несеться злоба звідусіль. Рука милосердя холодна, не дужа. Чекає знедолених смуток і біль. Чому так? О Боже! Що сталося з нами? У чорну вуаль заховали любов. Премудрість відняв, що жила в нас віками. Прости і помилуй нас знову і знов!
В ім’я цього прощення люди не тільки віками молилися, а й, на жаль, кров проливали. Мечем і вогнем вони утверджували своє покаяння в жорстокій борні з різними диявольськими силами, в борні за волю і свободу. Мужньо відстоювала ідеали, віру, святині свого народу й чота (взвод) УПА, яка у вересні 1943 року, грудьми захищаючи Новозагорівський монастир, вела безприкладний за рівнем героїзму та жертовності бій з гітлерівськими окупантами. Про вулканічну енергію тої січі, про маловідомі сторінки історії національно-визвольних змагань з неприхованою бентегою розповідає у своїй повісті-хроніці “Бій під стінами храму” Петро Боярчук. У передмові до неї Василь Гей, зокрема, написав: “У книзі, як і в попередній – “Дорогами болю” (2003), автор виступає і як дослідник-публіцист, чиє гостре слово сприяє утвердженню історичної справедливості, розбиває стереотипи радянської ідеології, і як митець, що ставить повість у ряд художніх творів”. Загалом нинішнє літо для “Надстир’я” є щедрим на видання досить актуальних творів багатьох волинських авторів. Читачі з неабияким інтересом зустріли, зокрема, документальні повісті лучанина Анатолія Семенюка “Король за гратами”. Та це й не випадково. Адже йдеться в них про дуже наболіле – про необхідність якнайшвидшого викорінення зла і насильства, зухвалої злочинності, що проявляється в бандитизмі, грабунках, корупції, вбивствах, хабарництві, незаконній торгівлі зброєю і наркотиками. Автор з детективною манерою письма розповідає про різні “моделі” розкриття багатьох злочинів. Уже готується до повторного (другого) випуску видана в червні ц.р. книга Анатолія Костюка “Великі таємниці нашої історії”. З неї ми довідуємося про те, хто 1917 року насправді стояв за організацією жовтневого перевороту в Росії, хто його субсидував, хто насаджував на теренах колишнього СРСР криваву диктатуру, антигуманний тоталітарний режим, руйнував українську духовність, нищив генетичний цвіт нації голодоморами і гулагами. Своєрідний місток з тих часів у теперішню добу, сповнену пошуками нових шляхів суспільного розвитку, ніби прокладає своєю книгою “Вибір” голова Ковельської міськрайонної організації НРУ Яків Лавренко. У простій, доступній і відвертій формі він висловлює свої досить-таки нешаблонні, неординарні погляди на останню кампанію виборів Президента України, на події помаранчевої революції. Понад півстоліття рясно врожається добірним словом, милозвучною народною мелодією, іскрометним самобутнім танком творча нива торчинського ансамблю пісні і танцю “Колос”, якого люблять і шанують не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Про становлення й теперішній розквіт цього талановитого колективу в розмаїтому сузір’ї української культури розповідає відомий історик, краєзнавець і публіцист Володимир Денисюк у книзі “Мистецький шлях “Колоса”. До документальної історіографії часто звертається й учитель з Любомльщини Володимир Ющук. Цього разу в “Надстир’ї” вийшла його наступна книга історико-краєзнавчих нарисів “Любомль: вічна молодість древнього міста”. Ведучи мову про Любомль, не можна не згадати, як кажуть, “незлим, тихим словом” тамтешнього журналіста Віктора Горнича. В серпні минає рік як його, на превеликий жаль, не стало. На знак світлої пам’яті про цю чудову, добру, обдаровану людину зусиллями колективу редакції любомльської райгазети “Наше життя” вже підготовлено до посмертного видання книгу оповідань, новел та етюдів Віктора Горнича “Котилося колесо” із зворушливою передмовою журналіста Олександра Хоменчука і належним впорядкуванням письменника Василя Гея. У видавничому портфелі є й ряд інших цікавих, злободенних прозових та поетичних творів, які побачать світ уже в другі жнива – осінні.
