Було вже далеко за північ, коли іномарка червоного кольору, за кермом якої сидів Безбородов, зупинилася біля одного з будинків на вулиці Ковельській...
Леонід МІЛІЩУК, Володимир КАЛИТЕНКО
А НІЧ БУЛА МІСЯЧНА Й ЗОРЯНА. Бежан Джанджгава зустрів Миколу Безбородова неподалік кафе “Стара пристань”. Познайомилися вони в Луцьку не так давно, але швидко подружились. —Я шукаю тебе увесь день і не можу знайти,— сказав Бежан, простягаючи руку Миколі. —Хіба не знаєш, що я живу на вулиці Гірній? Міг би знайти... А тобі я навіщо? —Є одна справа... Треба, щоб ти своєю іномаркою відвіз мене сьогодні вночі на вулицю Миру. Там живе мій знайомий Іван. У нього на подвір’ї стоїть автомобіль ВАЗ. Треба його тихенько виштовхати із загорожі й забрати. —Тобто вкрасти?— уточнив Безбородов. —Чого вкрасти?.. З господарем я про все домовився. Але треба, щоб жінка його нічого не чула й не бачила. Я переїду тим автомобілем в одне місце й так само поверну його тихенько на подвір’я. —Відвезу, звичайно,— погодився Микола. — Скільки там тієї роботи? —Візьмемо із собою ще одного, бо вдвох буде важко. —Кого? —Геннадія... —Гварамію?— уточнив Микола. —Так... З ним я уже говорив. —Де вас шукати? Ви ж щоразу ночуєте то у друзів, то у знайомих. Із собакою на слід не натрапиш. —Ти лягай спати, а я сам прийду й розбуджу тебе,— порадив Джанджгава... Було вже далеко за північ, коли іномарка червоного кольору, за кермом якої сидів Безбородов, зупинилася біля одного з будинків на вулиці Ковельській. Тут у знайомого ночував Гварамія. Почувши гуркіт мотора, він вийшов на подвір’я. Здогадався, що приїхали за ним. —Не передумав?— запитав Джанджгава, відчинивши дверцята автомобіля. —Друзям завжди треба допомагати. —Тоді сідай... Через кілька хвилин іномарка вже була на вулиці Миру. Місто спало. Зустрічних автомашин не було. Неподалік одноповерхового будинку, огородженого металевою сіткою, Джанджгава наказав Миколі зупинитися. Коли всі вийшли із салону, він кивнув у бік подвір’я: Он стоїть синього кольору ВАЗ, його й заберемо. У будинку жодне вікно не світилося, жильці давно спали. І тільки місяць дивився з височини, розсипаючи над містом срібне проміння. —Собаки у дворі немає?— запитав Геннадій. — Не розбудить часом господарів. —Не знаю, але, здається, немає. Коли був би, то вже б загавкав,— сказав Бежан й почав відчиняти ворота. Вони виявилися незамкненими. Певне, господар не сподівався, що до нього на подвір’я полізуть непрошені нічні гості. Втрьох виштовхали автомобіль спочатку за ворота, а потім протягли його вулицею ще сотню метрів від будинку. Як завести автомобіль, не маючи ключа запалення, Джанджгава знав. Незабаром мотор ВАЗа вже тихенько запрацював. —Миколо, ти сідай у свою іномарку разом із Геннадієм й гони на вулицю Винниченка. Неподалік міської прокуратури зупинишся, — порадив Бежан. — Я їхатиму на ВАЗі за вами. —Вночі нас міліція не перепинить?— захвилювався Гварамія. —А чого нас мають перепиняти? Дуже гнатися вулицями ми не будемо, а вночі рух також не заборонений,— пояснив Джанджгава. — Може, ми в цю пору повертаємося додому з іншого міста. Іномарка рушила й покотилася вулицею. За нею на певній відстані потягнувся і синій ВАЗ. Як і домовлялися, всі зупинилися на вулиці Винниченка, вийшли з автомобілів. —Чого ти вирішив поставити автомобіль свого знайомого неподалік міської прокуратури?— запитав здивовано Гварамія. —Тут його вночі ніхто не зважиться вкрасти?— посміхнувся Бежан. — А тепер розходьтеся по домівках й досипайте. Свою місію ви уже виконали. Дякую за допомогу...
ЗУСТРІЧ БІЛЯ МОСТУ ЧЕРЕЗ СТИР Лучанин Іван Ковальчук прокинувся рано. Вийшов на подвір’я й помітив, що немає його автомобіля. Увечері він його тут залишив й пішов відзначати день народження сусіда. Стояв і розмірковував, де міг подітися синього кольору ВАЗ. Можливо, хтось пожартував? Але що то за дурні жарти? До обіду автомобіль ніхто не повернув, й Ковальчук зрозумів, що його просто вкрали... Десь о другій половині дня пролунав телефонний дзвінок. —У вас вчора викрали автомобіль. Хто, мені не відомо, але знаю, де він зараз стоїть,— почув Ковальчук. —То, може, скажете, де?— захвилювався потерпілий. —Скажу, якщо не пошкодуєте дати за це двісті доларів. —Звичайно, дам... А як ваше прізвище? —Навіщо воно?.. Ми незнайомі, але кілька разів випадково зустрічались на вулиці. —Де вас шукати? —Беріть долари й приходьте до мосту через Стир, що неподалік супермаркету “Край”. Знаєте, де це? —Звичайно... Ковальчук взяв гроші й через кілька хвилин разом із своїм родичем уже був біля мосту. До них підійшов чоловік, схожий на грузина. Це був Джанджгава. —Гроші принесли?— запитав. Ковальчук простягнув йому сто доларів і п’ятсот двадцять гривень. Бежан перерахував й коротко кинув: —Ходімо! Грузин привів обох до міської прокуратури. —Он ваш автомобіль,— кивнув у бік головою. Неподалік справді стояв синього кольору ВАЗ. Ковальчук з родичем підійшли до автомобіля, оглянули його. Все, здається, було на своєму місці, лише передня права фара виявилась розбитою та пошкоджено лобове скло... Бежан Джанджгава приїхав в Україну торік. Три місяці гостював у свого родича в Донецьку. Потім подався на Волинь до знайомих. Повертатися додому, у Грузію, не поспішав. Як виявилося згодом, у свої сорок п’ять років ніде не працював. А гроші були потрібні. Вирішив красти. Після викрадення автомобіля у Ковальчука, потягнув через кілька днів барсетку в іншого водія. Того дня під обід Джанджгава прийшов на Центральний ринок. Побачив автомобіль свого друга Гварамія. Зазирнув у салон. Геннадія не було. Вирішив його почекати. Через кілька хвилин поряд зупинився ще один автомобіль. З нього вийшов молодий водій. У руці тримав барсетку. Він замкнув дверцята й пішов на ринок. Джанджгава наблизився до автомобіля незнайомця, постояв біля заднього колеса, потім, не поспішаючи , витяг з кишені ножа, озирнувся навколо й всадив його кілька разів у скат. Гварамія та незнайомий водій повернулися майже одночасно. —Ти звідки тут взявся?— поцікавився Геннадій у Бежана. —Впізнав автомашину та й зрозумів, що ти на ринку бродиш. —Куди поїдемо?— запитав Геннадій. —Постій... Чого поспішаєш?— кинув очима Бежан на незнайомого молодого водія. Бачив, як той сів за кермо, проїхав кілька метрів й зупинився. Виліз із кабіни, оглянув заднє колесо й підійшов до Геннадія. —Домкрат маєте? — запитав. —А що сталося?— подивився Бежан на водія. —На щось гостре наїхав, колесо пробив. Геннадій дав домкрат. Молодий водій почав поратися біля колеса. Бежан запропонував Геннадію: —Ходімо допоможемо. Доки Геннадій з водієм накачували колесо, Джанджгава перейшов на другий бік автомобіля, просунув руку через опущене бокове скло й витяг барсетку, котра лежала на сидінні. —Піду в туалет,— сказав голосно до Геннадія й зник за будинком, що був поряд. Там розкрив барсетку, й обличчя злодія засяяло посмішкою, коли побачив гроші. Тремтячими руками перерахував. Там було 2680 гривень. Похапцем сховав їх до кишені... Впіймався мандрівний злодій знову ж таки на барсетці. На проспекті Соборності, неподалік ринку, Джанджгава побачив іномарку “Опель-Вектра”. Водія в салоні не було. Кинувся туди, витяг барсетку. Не терпілося швидше подивитися, скільки там грошей. Відбіг на кілька кроків, почав перевіряти. Раптом його хтось схопив ззаду за шию. Це був водій іномарки. Він і відвіз злодія в міліцію. Під час слідства Джанджгава намагався всю вину перекласти на друзів Гварамію та Безбородова. Доводив, що вони подали ідею викрасти авто, колесо другої автомашини пробили також вони. Всі гроші він забрав не собі, а розділив порівну.
НЕ ВИЙШЛО. Луцький міськрайонний суд позбавив Бежана Джанджгаву волі на п’ять років. Турне злодія і наркомана по Україні завершилося в Луцьку...
