Ці майстрині-лялькарі творять казку і самі у ній живуть.
Театр ляльок — це інститут мудрості, і працюють тут казково гарні люди
У Середньовіччі театр ляльок був вуличною виставою для дорослих, нічого дитячого там не було. Тепер спектаклі з ляльками перетворилися в особливий вид мистецтва. З 2003-го року лялькарі всього світу відзначають свій день. 21 березня об'єднуються з ними і прихильники цього одного з найдавніших мистецтв — театру ляльок
Вітати цього дня прийнято акторів–ляльководів, майстрів і всіх–всіх працівників театрів ляльок. От і я цього дня завітала у Волинський обласний академічний театр ляльок. А тут живуть своїм звичним театральним життям — готуються до вистави, шиють ляльки у цеху, костюми, працюють для глядача.
Актори вистави "Камінний господар" та їх керівник Данило Поштарук.
Приємно бачити господаря - Данила Андрійовича Поштарука. Це просто невдалий похід у театр, коли його не видно у закуліссі чи коридорами. Як прийшов він сюди 17-річним, так тут і залишився. Сам зіграв у драмі понад 40 ролей, а 1975-го заснував Волинський театр ляльок із того часу до сьогодні є його незмінним директором та художнім керівником. Для багатьох цей театрознавець, режисер, актор, заслужений діяч мистецтв України, лауреат міжнародних премій і відзнак, - просто взірець інтелігентності, ерудованості і людяності... І завжди радий глядачам.
- Справи у нас дуже пристойні, — усміхається Данило Андрійович і розповідає: - Наша «Золотоволоска» названа найкращою виставою для дітей серед прем'єр на всеукраїнському конкурсі-огляді в Києві. Нагородили нашого актора Олексія Криворучка за найкращу чоловічу роль, відзначили художника Наталію Ягупову, режисера-постановника Дмитра Драпіковського. Сам вже рідко беруся за постановки, а от зараз заповнив нішу, бо мало вистав для найменшеньких. Зробив адаптацію за казкою Ніни Гернет «Гусеня». Прем'єра в неділю, 24 березня, тому запрошую найменшеньких. Вистава інтерактивна, діти із залу братимуть участь у визволенні Гусенятка-бешкетника. Проблемно, що сюди заміських діток рідко возять, більше ми, артисти, їдемо в дитсадочки, а хочеться показати їм красу театру — сцену високу, світлоефекти, - ділиться пан Данило.
Глядач у сьогоднішньому залі особливий, дорослий - старшокласники Луцької гімназії №21, адже й вистава глибоко філософська - «Камінний господар» Лесі Українки - драма про легендарного пройдисвіта і звабника Дон Жуана, написана жінкою. Такої постановки немає в Україні, запевняє Данило Андрійович, адже її ставив незашорений соцреалізмом режисер європейського рівня Вєслав Рудзкі, який зумів по-новому прочитати глибокий твір Лесі Українки. Перед глядачем - дві сильні й протилежні постаті Донна Анна (артистка Людмила Натанчук та Долорес (артистка Юлія Тузова), які відіграють фатальну роль у житті непослідовного у своїх вчинках і словах Дон Жуана (артист Олексій Криворучко). Командор (артист Валерій Семенюк), завдяки своїй харизмі і твердості характеру є противагою Дон Жуану.
- Леся Українка настільки глибока — з області метафізики, режисери її не можуть збагнути, - вважає Данило Анджрійович. - Тему Дон Жуана близько сотні авторів перелопачували, а от Леся Українка побачила, чого ніхто не бачив: як гине мораль, порядність, лицарство. Командор отримав свій мундир чеснотами, Дон Жуан — підступом, а Донна Анна перевершила його. Це і зараз актуально! Леся Українка загибель моралі помітила ще тоді в Європі і попереджала нас. Ці глибини треба доносити, адже наш глядач вихований на «95 кварталі», йому дай попсу, а треба залучати молодь до філософії. Старшокласників і студентів запрошуємо на наші дорослі вистави - «Лісову пісню», яку вже 30 років показуємо, «Фауста», «Камінного господаря».
Чи важко шукати акторів? Данило Андрійович каже, що тепер важче, адже треба орієнтуватися на місцевих, бо житлом тепер не забезпечують приїжджих. Нещодавно взяли талановитих випускників після коледжу і дуже задоволені. Бувають особливі випадки. Ось провідний актор Олексій Криворучко у них фактично з 10-го класу, з театрального гуртка прийшов на роботу. Побачив вже тоді у ньому Данило Поштарук якусь особливість.
- Головне у актора - кругозір, - каже Данило Андрійович, - Що актор начитаний, ерудований, я відчуваю з підтекстів на репетиціях. Майстерність дає природа й практика, і освіта має бути, але потрібно й самому розвиватися.
А після вистави йдемо в особливу кімнату — де народжуються театральні ляльки. В цеху працює четверо жінок-майстринь, художниця і столяр.
Віра Рибачок 26 років тут, вже декорацій і ляльок нашила стільки, що й не злічити. Ольга Бурса аж 42 роки в театрі, 40 років тут і Раїса Лавренчук.
- Спочатку лялька ліпиться з глини, потім відливається з гіпсу матриця, тоді викладається, склеюється, зачищається, ставиться на каркас, викладається з паралону тіло, аж тоді шиють одяг, - розповідають майстрині.
Антоніна, що розписує іграшки, нещодавно прийшла сюди на роботу. Після інституту мистецтв працювала викладачем коледжу, тепер от потрапила в казку. Показує, що костюми тут зберігаються у великій гардеробній кімнаті. Всі - за 42 роки! Впізнаю із вистав плаття Бджілки, костюм Горобчика, лляні сорочки до «Солом'яного бичка»... Все це треба тримати в належному вигляді.
А скільки ще чародіїв трудиться над казкою, відповідальних і за світло, і за звук! І вже з порога театру починається свято, коли вам усміхнеться котрась із гардеробниць чи симпатична адміністраторка Наталя. Загалом, в театрі ляльок - неймовірно гарні люди, бо те, що вони працюють для дітей, робить їх особливо привабливими.
