«Йшов до неї через страждання»: історія кохання волонтерки з Чернівців та бійця, що втратив ногу

Дмитро Краслянський був призваний до армії у першу хвилю мобілізації березня 2014 року. Був важко поранений під час мінометного обстрілу в Саур-Могилі. Його витягнули з окопу і відправили літаком у Дніпропетровську обласну лікарню імені Мечникова. Про це пише Молодий буковинець.

"30 днів без свідомості, десятки операцій, 16 літрів перелитої крові. Великий осколок у потилиці, осколки в животі. Ампутація правої ноги, осколкові переломи лівої. Він спробував боротися і переміг. Вижив, створив сім’ю, відкриває кав’ярню", – написав у соцмережі головний лікар Сергій Риженко про пацієнта, якого витягував з того світу.

У благодійному проекті "Запроси мене з війни" навчився танцювати сальсу. В липні 2017 року познайомився у соцмережі з Марією. Марія Риженко працювала у Центрі допомоги учасникам АТО при Чернівецькій ОДА.

"Ми плели маскувальні сітки, збирали продукти та все необхідне для бійців, допомагали тим, хто повернувся з війни, сім’ям загиблих, – розповіла Марія. – Із Дмитром ми спершу просто переписувалися, спілкувалися по телефону. Він розповів мені свою історію, я йому – свою. Я жила в Чернівцях, а він – у Борисполі, де отримав квартиру. Весною цього року Дмитро призначив мені романтичне побачення у Львові. Ця зустріч нас дуже зблизила".

Я дуже щаслива людина. Можу ходити, поруч –кохана жінка і донечка, маю своє житло, працюю. Мрію про сина. Наступного року планую відкрити невеличку кав’ярню, де можна було би попити кави з пирогами і тістечками.

Про свою кохану Дмитро розповідає, не приховуючи емоцій.

"У Марії мені подобається все: її врода, поведінка, надійність. Уже під час першої зустрічі зрозумів, що це моя людина, моя жінка, з якою я хотів би прожити все життя.

"Дмитро – справжній чоловік. Незважаючи на пережите, він ніколи не опускає рук. Мене вразили його сила духу, безмежний оптимізм, – каже Марія. – У нас – спільні погляди на життя, є про що поговорити".

Дмитро освідчився на День Незалежності у Києві.

"Дмитра зупинили, коли ми проходили на парад, при обшуці через металошукач. Виявилося, що у нього із собою була обручка. Словом, сюрприз вдався. Це було несподівано і дуже душевно. Ми подали заяву й одружилися 17 листопада. Приїхали моя мама, донечка, брат із дружиною", - каже Марія.

Дмитро щасливий, що одружився. А ще мріє розпочати власну справу.

Бажання жити було настільки сильним, що Дмитро Краслянський здолав неможливе. Два десятки складних операцій, запалення головного мозку, ампутація кінцівки і дві коми. Серце хлопця кілька разів зупинялося та знову починало боротися.

«Для мене війна почалася 9 травня у Маріуполі. Ті події були ключовими і стало зрозуміло, що буде далі в Україні. На в’їзді в місто люди нас блокували, не пускали. Хоча ми йшли дуже великою колоною техніки, — згадує Дмитро. — Напевно всі бачили відео з „літаючим БТРом“? Там техніка на великій швидкості проскочила барикаду в Маріуполі, що аж підстрибнула. Так ось у тому БТРі сидів і я».

Саме під час протистояння за стратегічне місто на південному фронті Дмитро Краслянський вперше дивом розминувся зі смертю. «Снаряд РПГ влучив у БМП та... не здетонував, бо ковпачок не був знятий. І снаряд просто вибухнув ззовні і не пропалив броню. Так вперше врятувала нас доля», — говорить хлопець.

Свій 24-й день народження Дмитро святкував на Савур-Могилі. А вже за три дні вони разом із побратимами потраплять під мінометний обстріл. «Мій день народження 15 липня. Наступного дня вранці на нас вийшов горезвісний терорист Стрілков разом зі своєю бандою. Ми дали їм хорошу відсіч. Потім, 17 липня російські найманці збили малайзійський боїнг. Це було в якихось шести кілометрах від нашої позиції. А вже 18-го — мене поранили, — говорить Дмитро. — До нас прилетів снаряд 120-й. Секунда, і я вже лежу, стікаю кров’ю. Намагався спершу встати, та не зміг. Виявилося, що ноги перебиті».

Він понад десять годин стікав кров’ю на позиції, адже бій не припинявся. Та, як згадує хлопець, не відчував болю, напевно через шок. Вивезти пораненого під обстрілами було неможливо. Побратими Дмитра як могли надали першу медичну допомогу — перев’язали джгутами та бинтами. Та їх не вистачило, бо майже все тіло було посічене, розірвані рани. «Та тримався, куди ж я дінуся! Коли вже поклали у вантажівку, щоб доправити до медиків, то я своїм хлопцям ще гімн співав», — сміється боєць.

До дніпровської лікарні Дмитра ледь встигли довезти. Щоб його врятувати, після вливання крові, лікарі ввели хлопця у штучну кому. «Коли прийшов до тями, то три-чотири дні пролежав, дивлячись в одну точку. Думав, що всі мої хлопці загинули, один я вижив. І тільки коли мені сказали, що це не так і багато хто з моїх побратимів живі-здорові, тоді я вирішив брати себе в руки», — згадує ті дні Дмитро.

Пораненого бійця доправили до Німеччини, де йому зробили понад 20 операцій. Медики боролися із запаленням головного мозку та виводили з другої коми. Часом навіть у закордонних лікарів опускалися руки. Та хлопець не просто здолав смерть, а попри страшну перспективу лишитися прикутим до ліжка на все життя, пообіцяв, що неодмінно стане на ноги.

Коли лікарі впевнилися, що українському воїну нічого не загрожує, йому виростили 8 сантиметрів кістки і таким чином вберегли ліву ногу. Та тільки через півтора року суцільного лежання Дмитро зробив свій перший крок. Це було важке завдання, адже майже місяць він тільки вчився стояти за допомогою милиць. Та й це він зміг.

"Я дуже щаслива людина. Можу ходити, поруч – кохана жінка і донечка, маю своє житло, працюю. Мрію про сина. Наступного року планую відкрити невеличку кав’ярню, де можна було би попити кави з пирогами і тістечками. Недавно ми з Марією навідалися до Дніпропетровської лікарні, до місця мого порятунку. Медики були вражені, що я прийшов до них самотужки, познайомив їх із нареченою. Життя триває. І попереду ще багато радісного та несподіваного", – вважає Дмитро.