Юрій Кедринський - музикант "Ватри" розповів, про що думає щороку на могилі Ігоря Білозіра.
Білий ангел на Личаківському кладовищі завжди співатиме українську пісню
9 травня 2000 року начальницькі синки жорстоко побили Ігоря Білозіра у Львові на вулиці Шевченка. Через 20 днів він помер у реанімації. Його смерть мала міжнародний резонанс і викликала громадські заворушення у Львові. Адже його вбито фактично через його ж українську пісню, яку виконували друзі у кав'ярні і яка завадила російській попсі. Були важкі 1990-ті, його концерти забороняли, бо клав на музику слова Богдана Стельмаха, який казав, що «з партійних кабінетів стріляють, як Дантес із пістолета»...
І правда, що випадковостей не буває, а Божий промисел веде у потрібне місце в слушний час. Вчора у Львові мене щось кликало на Личаківське кладовище. Виявилося, що саме 24 березня — день народження легендарного пісняра Ігоря Білозіра, народного артиста України, лідера ВІА «Ватра», вбитого русифікованими мажорами за українську пісню.
Він похований на центральній алеї, неподалік від Івана Франка та Володимира Івасюка. Коли прийшла сюди, саме відслужили по ньому панахиду. Представники влади, громадськість, перша дружина - співачка Оксана Білозір, син Андрій, родина та друзі композитора поклали квіти до могили митця. Ділилися спогадами.
- Мене тішить те, що люди приходять сюди, де на його могилі — білий ангел, бо Ігор писав душевні пісні, - каже і тисне усім руку Оксана Білозір, яка, була його великим коханням, - Це була висока музика, що давала висоти людській душі, і яку обірвали.
Двоє поважних чоловіків називаються друзями митця і погоджуються на розмову.
- Сьогодні Ігорю було б 64, - каже Юрій Суховій, який тоді у 2000-му був начальником відділу мистецтв Львівського обласного управління культури, - Щороку ми отак збираємося — на день його народження 24 березня і на день смерті. І у Володі Івасюка - 4-го березня і 18 травня (той день, коли ми його в Брюховичах знайшли), - сумно веде чоловік, - Ігор був моїм другом. І чудовим футболістом, артистом - виступали і в Афганістані, і в Чорнобилі, але найбільше - він був людиною, - додає Юрій Суховій. - В Радехові, на його батьківщині, 23 березня Оксана Білозір і ВІА «Ватра» дали великий концерт. Оксана багато робить для його пам'яті, у вівторок буде її сольний концерт в Оперному театрі, приходьте (озирається). А цього пана знаєте? (показує на сивочолого інтелігента), - то блискучий музикант «Ватри» Юрій Кедринський, тепер директор фонду Ігоря Білозіра.
- Тільки не кажіть «Білозора», я розумію — правопис і все таке, але - Білозіра, так хотів Ігор і його батьки, - зауважує Юрій Кедринський на моє запитання, що згадує найбільше на могилі друга, - Я вам так скажу: те, що сталося там у тій «Цісарській кав'ярні» на вулиці Шевченка, було його перемогою, хоч Ігор і мовчав. У ту кав'ярню він з друзями зайшов на день народження однієї вчительки, співали Ігореву пісню, ліричну - «Перший сніг», а ті, мажори, свою попсу і стали кричати: «Закрой рот». Богдан Гнатовський, журналіст, сказав, що тут серед нас - народний артист України і це його пісня. Мажори (синки начальників міліції) зрозуміли, що Ігор тут головна особа, хоча він і слова нікому не сказав. Навпаки: вчинив по-християнські — його вдарили в обличчя, почалася шарпанина, матюки і все таке, він підійшов до тих, що його потім вбивали — Воронова і Калініна, простягнув руку і сказав: «Я вас вибачаю, ви ще дуже молоді». Це був вчинок сильнішого. Це була поразка мажорів... І Воронов (син начальника міліції) його послав. Ігор і руки не підняв ні на кого. Охоронець сказав: «Тільки не тут». Це було крапкою. Всі почали розходитися. А ті Ігоря догнали і звіряче побили. Був нерівний бій, Ігор не впирався, а підставив другу щоку, як християнин.
- Знаєте, - вступає в розмову Юрій Суховій, - він знав, що буде бій. Коли ми ще подавали документи на заслуженого артиста, я йому показав: «Ігорку, подивився, у тебе перші літери ініціалів — БІЙ (Білозір Ігор Йосипович). Він тоді згадав Франка» і «дух, що тіло рве до бою»...
Хоча бився він тільки духом, україномовною піснею. Кажуть, що Білозір ніколи не говорив матом, а про те, що його дратувало, казав «от, куртка на ваті». Смиренна й чиста людина, такі ж чисті й чесні пісні.
Співачка Оксана Білозір.
Білий мармуровий ангел — найсвітліший пам'ятник на центральній алеї у центрі Личаківського кладовища. Обов'язково прийдіть сюди. Тут можна просто стояти й думати: про культуру, музику, «куртку на ваті», про «білий сніг, як ангела крило», і взагалі - про сенс життя, віру, смирення, про любов...
- Мене тішить те, що люди приходять сюди, де на його могилі — білий ангел, бо Ігор писав душевні пісні, - каже і тисне усім руку Оксана Білозір, яка, була його великим коханням, - Це була висока музика, що давала висоти людській душі, і яку обірвали...Він - ангел охоронець української душі, українського серця і української пісні.
