ЇЇ ВАЛЕНТИН ДАНИЛЮК ПОБУДУВАВ БЕЗ ГВІЗДКІВ І НАКРИВ ОЧЕРЕТОМ...
ЇЇ ВАЛЕНТИН ДАНИЛЮК ПОБУДУВАВ БЕЗ ГВІЗДКІВ І НАКРИВ ОЧЕРЕТОМ.
Юрій КОВАЛЬ
“Хоча краєвиди Прикарпаття милують око, проте моя душа завжди прагнула на батьківщину”, - каже художник Валентин Данилюк. Народився він на Старовижівщині, потім мешкав у Ковелі, більше половини свого життя провів на Івано-Франківщині, а тепер вирішив знову повернутися на землю своїх дідів і прадідів.
ВИЗНАЧИТИСЯІЗ ПРОФЕСІЄЮ ДОПОМОГЛИУРОКИ В АРМІЇ Свого часу його рідне село Секунь відвідав Тарас Шевченко. Як спогад про перебування Кобзаря, у невеличкій капличці на сільському кладовищі й до цього часу зберігається відреставрована ним ікона. Мабуть, генія українського народу до творчості тут надихала мальовнича природа поліської глибинки. Саме вона допомагала розвиватися таланту і живила ідеями й Валентина Данилюка. А почав малювати він з дитинства. Ще й зараз на стіні у його дядька Василя висить картина, написана у шкільні роки. - У нас в родині усі були працьовитими і старанними, - каже Василь Панасович. - Так, за часів Російської імперії мій батько Панас Прокопович служив штабс-капітаном царської армії, потім за Польщі тривалий час вчителював у своєму рідному селі та в Ружині Ковельського району. Відомими господарями були інші наші родичі. Але ось таким вмінням, як Валентин, не володів ніхто. - Під час служби в армії у Прибалтиці я потрапив у студію образотворчого мистецтва, якою керував виходець з України, - поринає у спогади майстер. - Там і отримав перші професійні уроки. Саме вони і допомогли Данилюку визначитися із майбутньою професією, і ще під час служби у війську він поступив у Львівський інститут прикладного і декоративного мистецтва. Після закінчення навчання доля закинула його в Івано-Франківськ, де Валентин Петрович прожив понад тридцять років. З 1989 року він - член Національної Спілки художників України. Працює в графіці (малюнок, акварель, пастель) і скульптурі, а також у монументально-декоративній пластиці. Серед робіт майстра у цьому виді мистецтва - оформлення фасаду Івано-Франківського музично-драматичного театру, лялькового театру та багатьох інших будинків. Особливо гарні його вироби з дерева. Різноманітні статуетки, вирізані портрети, ікони вражають своєю красою. Вони демонструвалися на багатьох обласних, всеукраїнських та міжнародних виставках. Твори Валентина Данилюка сьогодні зберігаються у музеях та приватних колекціях як в Україні, так і за її межами. Зокрема, вироби нашого талановитого земляка є в Польщі, Росії, Канаді, Італії, Аргентині, Англії.
МІСЦЕМ БУДІВЛІ ВИБРАВ ЗЕМЛЮ ДІДА Але де б не був художник, він ніколи не забував своїх рідних і часто навідувався у Секунь. Три роки тому Валентин Петрович почав будувати тут хатину. Коли вперше побуваєш на хуторі Крухи і побачиш її серед зелені дерев та трав, здається, ніби потрапляєш у казку. - Хата стоїть майже на тому ж місці, де колись була дідівська оселя, яку спалили під час відступу німці, - каже майстер. - Зводив я її самостійно, колода за колодою, без чиєї-небудь допомоги. При цьому не використовував жодного гвіздка, лише на даху без них не обійшовся. Прикрасив хатину художник різноманітними візерунками на причілках, ґанку, балконі, а на завершення ще й вирішив накрити її очеретом. - Ще навіть одразу після війни у нас майже всі хати в селі були із солом’яним дахом, - пригадує його дядько. - Але з часом солому замінили шифер та бляха. Отож вміння робити дах із природного матеріалу поступово призабулося. Хоча, за словами Василя Данилюка, раніше крити соломою хату вміли практично всі господарі, але зараз майстрів із покрівлі нею будівель на Старовижівщині вже немає. Зате Василь Панасович ще непогано пам’ятає цю технологію, адже сам не раз бачив, як її колись використовували односельчани. Саме поради дядька та власні знання, здобуті в інституті, й допомагали Валентину Петровичу накрити будинок.
ПІД ОЧЕРЕТОМСПЕКА НЕ СТРАШНА - Іноземці недаремно купують очерет, адже вони знають про його переваги, - констатує мій співрозмовник. - Так, дах із таким природним матеріалом витримає понад півстоліття, у той час як шифер потрібно буде міняти через років сорок. Крім того, у хаті, покритій очеретом, взимку буде тепло, а влітку у ній ніколи не відчуватиметься спека. У цьому ми переконалися одразу, коли піднялись на гору Данилюкової хатини. І хоча надворі стовпчик термометра заходив за 25-градусну позначку, але всередині оселі було прохолодно. - До зими я хочу її добудувати, на другому поверсі обладнати житлові кімнати, на першому - зробити виставку своїх творів і майстерню, - ділиться ідеями господар. - Надворі планую викопати ставок, закласти міні-парк, в якому розмістити скульптури, вирізані з дерева. Коли все буде готове, маю намір запрошувати сюди на відпочинок і для творчості своїх колег-художників. А ще Валентин Данилюк висловлює бажання передати свої вміння та навички учням, щоб таким чином принести користь для свого рідного села і залишити слід у ньому для нащадків. Отож, хто знає, можливо, поруч і з іконою, відреставрованою Шевченком, з’являться творіння нових художників. А поки що талант і золоті руки майстра демонструє його хатина-казка, яка перетворює хутір Круха у справжній райський куточок на околиці Секуня.
