А отримав його Олександр Павлович якраз напередодні свого 50-річчя...
Володимир ЛИС
Чимало разів впродовж минулого театрального сезону, затамувавши подих, глядачі в залі обласного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка слідкували за тим, як кмітливий і навіть по-своєму талановитий український селянин Мартин Боруля пустився у затяжну і безперспективну погоню за дворянським званням, якого йому конче захотілось отримати, аби стати «благородним».
Достовірний, місцями комічний, а місцями і трагічний образ персонажа безсмертної комедії Івана Карпенка-Карого створив тоді ще заслужений артист України Олександр Якимчук. Пригадую, грав настільки самовіддано, що із залу було видно рясні краплини поту, які котилися обличчям актора, втім наче й не актора, а справдешнього Мартина, готового пустити за вітром нажиту нелегким потом господарку, пожертвувати щастям і почуттями доньки заради отого ефемерного дворянства. Кажуть, що саме ця роль стала визначальною на шляху до отримання найвищого для акторів звання — народного артиста України. А отримав його Олександр Павлович якраз напередодні свого 50-річчя. На вечорі вшанування, що відбувся у його рідному театрі, знак і посвідчення народного артиста від імені Президента України ювіляру вручив перший заступник голови облдержадміністрації Богдан Шиба. Тепло вітали винуватця урочистостей також заступник голови облдержадміністрації Володимир Карпук, керуючий справами обласної ради Володимир Навроцький, перший заступник міського голови Луцька Святослав Кравчук, начальник обласного управління культури Володимир Лисюк, котрі вручили почесні грамоти від обласної і міської представницької і виконавчої влади. А ще були теплі, сердечні вітання, квіти, подарунки і щирі слова захоплення талантом актора від представників громадськості, колег по мистецькому цеху — акторів Волинського народного хору, обласної філармонії, обласного театру ляльок, Волинського училища культури і мистецтв. В останньому Олександр Якимчук веде курс акторської майстерності. Отож, особливо було приємно приймати вітання від четвертокурсників, яких він навчає грати так самовіддано, викладаючись на «всі сто», як уміє сам. А колеги актори із єдиного Якимчукового театру своє жартівливе вітання у стилі капусника не випадково назвали «З любов’ю до вас, Олександре». Єдиного тому, що в трудовій книжці у нього записано справді одне-єдине місце роботи — Волинський театр. Театр, де він починав монтувальником сцени, потім був артистом балету, а далі непоспішливо, але нестримно йшов сходинками акторської майстерності до теперішнього успіху і слави, завойовуючи симпатії глядачів і повагу колег. Отож, любов обопільна. На вечорі згадували зворушливий і показовий епізод — років двадцять тому під час гастролей у російському місті Таганрозі місцевим театралам так сподобалася гра українського актора Якимчука у виставі «Пристрасті святого Мікаеля», що чимала група їх спеціально приїхала до Луцька, подолавши шлях через всю Україну, аби подивитися його роботи в інших виставах. Ось таке визнання майстерності! А ролей було багато за цих три десятиліття вірного, сказати б, лицарського служіння волинській сцені. З останніх це ролі у знакових для театру виставах «У.Б.Н.», «Наталка Полтавка», які доводять, що актору під силу і складний малюнок психологічного образу сучасника, і нове трактування такого відомого класичного персонажа, як Возний. Тож віриться, що попереду у зрілого майстра ще багато нових акторських робіт, які стануть для глядачів новими відкриттями. Чого й бажають, приєднуючись до вітань, які лунали на ювілейному вечорі, журналісти і читачі «Волині».
