ШЛЯХЕТСЬКИЙ БУДИНОК ЗБИРАЄ ШАНУВАЛЬНИКІВ МИСТЕЦТВА

Катерина ЗУБЧУК

З середини ХV століття, після втрати Волинським князівством самостійності і перетворення його в провінцію Литовської держави, Луцький замок стає державним повітовим замком.

У ньому розміщується уряд великокнязівського намісника-старости, який управляв державними волостями та селами Луцького повіту. В цей час у замку проводились лише поточні ремонти та зводились окремі невеликі будівлі. Винятком стала будівнича діяльність князя-біскупа Юрія Фальчевського. При ньому, зокрема, було збудовано княжий палац у Верхньому замку. Більш як через два століття, ревізією в 1789 році відмічено, що княжий палац, який перебував в аварійному стані, Юзеф Чарторийський розібрав, а на частині його фундаментів збудував одноповерховий мурований будинок канцелярії та архіву шляхетських судів. І тепер, хто заходить у Луцький замок, то, минувши В’їзну вежу, бачить праворуч залишки цього фундаменту. Вони були розкриті у 80-х роках минулого століття архітектурно-археологічною експедицією Ленінградського інституту археології АН СРСР.
Коли мова йде про шляхетський будинок — одну із пам’яток архітектури національного значення на території Луцького замку, — то є версія, що він не просто збудований на руїнах княжого палацу, а два склепінчасті зали збереглись якраз від палацу. Збудований він загалом у старопольському стилі. Це цегляна, прямокутна одноповерхова споруда, яка завершується чотирисхилим гонтовим дахом. В одній її частині розміщувалась міська управа, а в іншій — казарма для військової інвалідної команди. Тут у свій час знаходилась школа, хімічна лабораторія. А на початку ХХ століття, у 1910—1912 роках, — міська управа. Після реставрації у 1960—1963 роках будівлю займала обласна архітектура. І ось уже понад тридцять літ тут знаходиться художній відділ Волинського краєзнавчого музею. Як ми кажемо, картинна галерея.
Саме тут від провідного наукового працівника Тамари Левицької я й почула версію з приводу того, що два склепінчасті зали — нібито залишки княжого палацу. В них знаходяться полотна зарубіжного мистецтва ХVІІ— початку ХХ століть. Це твори із зібрання приватної колекції князів Радзивіллів, що проживали з ХV століття на Волині в Олицькому замку. З особливою гордістю Тамара Леонідівна показує екскурсантам перлину луцької колекції — полотно видатного іспанського художника золотого віку в розвитку іспанської культури Хосепе де Рібера “Святий ієронім”. Робота ця датована 1644 роком. Яким чином вона потрапила на Волинь, сьогодні важко сказати, але відомо, що в ХVІ—ХVІІ століттях в колекції волинських магнатів були роботи іспанських, італійських художників. Про те, що в Луцьку є цінні полотна, знали спеціалісти з Москви, Ленінграда. Вони приїжджали в Луцьк, вивчали картини, фотографували їх. А пізньої осені в середині 50-х років прибули працівники Львівської картинної галереї уже з пакувальним матеріалом і наказом Міністерства культури України про передачу цієї художньої колекції у Львівську картинну галерею.
— Які молодці були працівники музею,— каже із захопленням про колишніх своїх колег Тамара Левицька. —Вони прийняли тоді дуже сміливе рішення і не віддали полотна. Тобто не виконали наказу Міністерства культури а ви знаєте, що це таке. Колекція була збережена для нашого міста.
На початку 70-х років була видана постанова Міністерства культури СРСР про те, щоб при всіх краєзнавчих та історичних музеях відкривались художні відділи, якщо нема самостійних художніх музеїв. У 1973 році на виконання згаданої постанови і було відкрито художній відділ — картинну галерею — якраз у шляхетському будинку. Ядром колекції стали твори зарубіжного мистецтва ХVІІ— початку ХХ століття. Окремий розділ — зібрання російського та українського мистецтва другої половини ХІХ — першої третини ХХ століть. Оскільки бракує експозиційних площ, то решту доповнюють виставками.
Розповідь про художній музей буде неповною, якщо не згадати драматичну сторінку в його історії.
— У 1984 році,— розповідає провідний науковий працівник Тамара Левицька,— у наших обкомівських “небожителів” народилась ідея створення музею історії міста. Фактично експонатів для цього музею не було, але дуже хотілось, щоб він відкрився до 900-річчя міста. І тоді не придумали нічого кращого, як прийняти рішення — перенести художній відділ з шляхетського будинку у будиночок, що знаходиться у дворі Волинського краєзнавчого музею.
Розуміючи, що це приміщення аж ніяк не відповідає збереженню таких цінних полотен, група наукових працівників на чолі з нині покійним заввідділом Миколою Чередюком боролась проти такого рішення. Врешті-решт, полотна були відправлені в запасники краєзнавчого музею, і чотири роки лучани та гості міста не могли їх бачити.
Як і можна було передбачати, ідея із створенням музею міста так і не стала реальністю, і в 1987 році художній відділ знову поселився в шляхетському будинку. Те, що музей знаходиться на території історико-культурного заповідника, тим більш Луцького замку — серця Старого міста,— особливо виграшний момент. Адже тут своя аура. Музей має багато відвідувачів, бо його не обминають ті, хто приходить в замок. В колекції уже близько ста полотен, отож, експозиційних площ бракує. Тому сучасне мистецтво експонується тільки фрагментарно з допомогою виставок.
Ще у 80-х роках минулого століття було заплановано будівництво приміщення для художнього музею, але не знайшлось коштів. Хоч спеціально збудоване приміщення було б ідеальним варіантом для експонування цінних картин. Виходячи із ситуації, яка склалась, в останні роки в шляхетському будинку перекрито гонтою дах. Але сьогодні ремонту потребує інтер’єр. Це бачать навіть відвідувачі музею, споглядаючи щілини на стінах та стелі. І такий ремонт у перспективі передбачено. А ще виношується ідея, що колись буде відбудовано княжий палац. І тоді праворуч В’їзної вежі ми вже будемо бачити не залишки його фундаменту, а стилізовану до відповідної епохи споруду.