Як керівнику підприємства пропонували «відмити» мільйон гривень...
Як керівнику підприємства пропонували «відмити» мільйон гривень.
Петро БОЯРЧУК
— Я завжди жив з думкою про українську державну незалежність і коли почалась помаранчева революція, котра, виборюючи владу народному Президентові, цю незалежність утверджувала, жодної хвилини не сумнівався в тому, що її треба підтримати. Мої машини возили на Майдан у Київ хліб і моє підприємство відправляло для тих, хто вистоював на Майдані, гроші. З перемогою революції пов’язувались усі щонайкращі сподівання. А минуло небагато часу, і стало зрозуміло, що декотрі діячі, пригрівшись у владних верхах, через посередників, щоб за руку не упіймали, продають помаранчеву революцію й віру людську в її завоювання оптом і вроздріб, — такими словами почав це інтерв’ю, даючи його власному кореспондентові «Волині» Петрові Боярчуку буквально за день перед розпуском утвореного після перемоги помаранчевої революції Кабінету Міністрів, відомий в Горохові бізнесовець, засновник і керівник крупнотоварного сільгосппідприємства ТзОВ «Агропродукт-Горохів» Василь Щерблюк. Він утворив його два роки тому на базі занепалого кооперативу в поближньому від райцентру Холоневі. А відповідаючи на запитання журналіста про ситуацію в сільгоспвиробництві, сказав таке: — Не думаю, щоби хтось із керівників крупнотоварних (про дрібнотоварні мови в даному разі нема) підприємств Горохівського району міг до сьогодні похвалитися тим, що вигідно продав державі хоч більш-менш крупну партію зерна. Не чув такого ні від Андрія Турака з Угринова, ні від Романа Притулюка з Мирного. Здається, наразі тільки «Райдуга» Михайла Трачевського з Терешківець, яка зберігала частину виробленої нею пшениці на складах комбінату хлібопродуктів у Луцьку, збула її цьому ж комбінатові. Я особисто, куди не звертався, пропонуючи продовольчу пшеницю, у відповідь чув одне: «Зерна не приймаємо». Цими днями зателефонував до мене один чоловік і каже: «Коли хочеш, то завтра ми переженемо на банківський твій рахунок мільйон гривень, як би під закупівлю зерна для ДАК «Хліб України», але зерно твоє залишиться при тобі, а отримані гроші зі свого банківського рахунка ти післязавтра переженеш на той, який повідомимо додатково. За те, що гроші по твоєму рахункові пробіжаться, матимеш 500 доларів». Після кількох слів розмови питаю: «Що, хлопці, кучмівщина не кінчається?» На тому «переговори» припинились. Виходить, хтось робить «дутий» показник обсягів закупівлі та запасів зерна і, можливо, закладає (якраз — під наступні парламентські вибори) основу для чергової штучної «хлібної кризи». А воднораз можна здогадуватись, прибирає до своїх рук і неабиякі гроші. Почувався, неначе в душу хтось плюнув. Бо коли з такою пропозицією вийшли на мене, то хтось бачив в мені «партнера». І якщо я не продався, то це зовсім не означає, що не знайдеться і не спокуситься на ті «дармові» копійки хтось інший, зговірливіший. Та найбільша гидотність цієї ситуації в тім, що слова до справи не підшиєш і я, аби навіть хотів, нічого нікому не доведу. Навпаки, швидше від усього можу бути звинуваченим у наклепництві. Через це і прізвища того, хто телефонував, не називаю. Зрештою, він — звичайний посередник у найнижчій, можливо, ланці. Мабуть, навіть не здогадується, на кого «працює» в кінцевому рахунку і хто стоїть на «вершині». А село страждає. — Що конкретно ви маєте на увазі? — Давайте озирнемось назад і подивимося, скільки вже літ у владних верхах здебільшого одні і ті ж люди голосять про те, що треба рятувати село, а селу від їхньої «рятівної» діяльності стає щораз гірше і гірше. У що насправді вони перетворили аграрну реформу? Чому, як тільки село отримує на копійку, то зразу ж від нього забирають на десять, але цього наче й не помічають? Головне ж, чому ті вже професійні, можна вважати, вболівальники за село досі не пролобіювали, як модно тепер говорити, та й не вельми спішать лобіювати дотування виробництва сільгосппродукції, яке практикується і в найближчій до нас Польщі, і в усьому західному зарубіжжі? Хіба не відбувається нині з деякими галузями нашого сільгоспвиробництва те, що не так давно діялося з льонарством, картоплярством, виробництвом яловичини? Чому, скажіть, з року в рік дорожчає буквально все необхідне для життя та діяльності села, але від кількох уже літ зменшуються закупівельні ціни на зерно при тому, що ціни на хліб залишаються незмінними? Кому це вигідно і де осідають від цього надприбутки, які, я не сумніваюсь, є? — Багато запитань, але мало відповідей. — Правильно, мало. І, здається, виключно через те, що надто багато маємо в нашому політикумі тих, хто, вболіваючи виключно за нарощування власних капіталів та владу для себе, як інструмент подальшого збагачування, подібних запитань просто не хоче чути. Тим часом 35 відсотків населення України мешкає в селі. Це — приблизно 17 мільйонів. Повірте, земля для них — не порожнє слово. А ситуація створюється така, що після недавнього запустіння вже повернуті в користування родючі землі знову можуть перетворитися на облоги. Недавно, наприклад, розмовляв з відомим волинським бізнесменом Анатолієм Калинюком з Луцька. Його підприємства в Підгайцях, Рожищах і навіть в Криму. Цикл — від вирощування зерна до виробництва м’яса і переробки його на ковбаси. У цьому зв’язку в Горохівському районі орендував більше 300 гектарів ріллі. Тепер сказав, від оренди її буде, мабуть, відмовлятись. Навіщо зайвий раз витрачатися на вирощування фуражної, скажімо, пшениці, якщо на ярмарках вона — за півдурно? Я послухав, прикинув свої можливості та потреби, поміркував і теж вирішив внести у структуру посівних площ на наступний рік (загалом вони у нас займали 930 гектарів) деякі зміни, скоротивши, зокрема, зернові приблизно на 200 гектарів. Річ у тім, що виробляти зерно на продаж стало не вигідно. Тому підрахував, скільки його треба підприємству для виробництва молока і м’яса, для дальшого розширення тваринницької галузі, а ми її два роки тому «з нуля» мусили починати, для випікання хліба і хлібобулочних виробів, чим теж займаємося, для розрахунку з людьми за оренду земельних паїв, додав до цього насіннєвий фонд, деякий «страховий» запас — і все. Понад це — то вже ризик зазнати збитків. І коли відсутнє тваринництво, то нема і того більш-менш стабільного фінансового джерела, яке зараз дає можливість багатьом господарствам триматися, як то кажуть, на плаву. Що після цього, коли і вкладені у зерновиробництво гроші не повертаються, і всі «заначки» вичерпані? Хіба не банкрутство? — Невже справді все у нас так погано? І чи погоджуєтеся ви з тим, що, як декотрі політики стверджують, стан справ у державі значно погіршився саме після помаранчевої революції? — З політиками, які щось подібне говорять, не погоджуюсь категорично. Я в малому й середньому бізнесі (до речі, сільгоспвиробництво — це теж бізнес, хоч зрозуміти це заважає у багатьох випадках залишкова колгоспна ментальність), — відколи стала змога займатися підприємницькою діяльністю. Починаючи від правління Кравчука, мусив працювати на бандитів і платити їм за ту «кришу», яку вони мені «забезпечували» від самих себе. Приходили і казали: «Плати, бо, ти ж розумієш, у тебе приміщення, майно, сім’я...» І так далі відкритим текстом. Не зрозуміти було неможливо. А одержати допомогу влади годі було сподіватись. З її зміною мусив ще й працювати на кучмівсько-медведчуківську податкову інспекцію, що, як і оті зі своєю «кришою», зумисне вишукувала будь-яку призвідку, аби здерти з підприємця щонайбільше грошей. Куди ті гроші спрямовувалися, коли пенсії та зарплати бюджетників залишалися мізерними, тема іншої розмови. Тим часом тільки тепер, після перемоги помаранчевої революції, як людина бізнесу, я можу вільно працювати на себе, на свою сім’ю і свою державу. Підвищення пенсій, зарплат і соціальних виплат, навіть при тому, що зросли ціни, — другий факт на користь революції. Мова ж наразі йде про село, яке усе ще залишається утисненим і, замість відроджуватись, нерідко перебуває на грані повного занепаду або вже остаточно занепадає. Як і про те, що декотрі дії владних верхів занепад цей тільки прискорюють.
