Українське книгарство усе ще перебуває у тривожній невизначеності. Тим паче, що і русифікаційний тиск на нього аж ніяк не послаблюється.Коли ж, нарешті, відбудуться кардинальні зміни на краще?..
Нотатки з десятої книжкової виставки-ярмарку “Форум видавців” у Львові Минулої неділі в палаці мистецтв у Львові завершила роботу щорічна, тепер уже десята книжкова виставка-ярмарок “Форум видавців”, яка працювала тут упродовж чотирьох днів. Широко представлені на ній були по суті всі області України, а найбільш представницьким виявився Київ. Нашу область на “Форумі” офіційно представляло видавництво “Волинська обласна друкарня”, котре привезло на виставку-ярмарок і книги, що побачили світ у луцьких видавництвах “Надстир’я” та “Вежа”. Чисельнішим було представництво Волині з боку книготорговельних підприємств, серед яких участь у виставці-ярмарку взяли “Лелія”, “Руніка”, “Освіта” і “Знання” з Луцька та “Джерело” з Володимира-Волинського. Відтак учасники “Форуму видавців” мали змогу широко обговорити всі свої проблеми, а львів’яни та гості міста — унікальну можливість придбати уподобані ними книги за видавничими цінами. І треба сказати, що бажаючих здійснити роздрібні покупки та укласти з видавцями, авторами і книготорговцями угоди на оптову їх купівлю-продаж не бракувало. Широко знаний український письменник народний депутат України Павло Мовчан на прес-конференції організаторів виставки-ярмарку сказав журналістам, що попри все “Форум видавців” у Львові вигідно відрізняється від інших українських книжкових виставок-ярмарків насамперед своєю масовістю. — У Києві,— зазначив він,— книжковий форум проходив при багато меншому збіговиську народу. Там більше було видавців, ніж читачів. Пояснюється це, очевидно, і тим, що західно-український регіон є більш читаючим. Хоч загальна втрата інтересу до читання в Україні позначилась і тут, а тому стала на “Форумі видавців” предметом окремої розмови. Тим часом на прес-конференції та у дискусії після неї першочергово постало питання про те, що в Україні, за висловом Павла Мовчана, відбулося відокремлення книги від держави, котра про розвиток книговидавничої справи дбає дуже мало. На його думку, держава повинна фінансувати видання, які мають ідеологічний сенс. Але при теперішній виконавчій владі наша держава, сказав він, знаходить кошти на те, аби видати десятитомник колишнього першого секретаря ЦК КПУ — КПРС Володимира Щербицького, однак і на тринадцятому році української незалежності не знаходить їх для того, аби видати твори пристрасного борця за цю незалежність В’ячеслава Чорновола. Перший том зібрання праць В’ячеслава Чорновола видано, як повідомила президент громадської організації “Форум видавців”, яка, власне, і зібрала виставку-ярмарок, Олександра Коваль, коштами цієї організації та з допомогою західної української діаспори. Презентація цього тому і відбулася на виставці-ярмарку. А найменш читаючою верствою населення (чи не цим і пояснюється неувага держави до книжкових проблем?) на “Форумі” було названо “нашу бюрократію” від найвищих владних верхів до найнижчих. І якщо в інших країнах, скажімо, в сусідній Росії, книга давно вже стала об’єктом державної політики, то в Україні усе це виглядає інакше. У багатьох західноєвропейських державах найвищі чини вважають для себе за честь брати участь у діючих там програмах підтримки, пропаганди і розвитку книгочитання, а у нас такої програми взагалі досі нема. Україна, зазначив президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександр Афонін, не спромоглася знайти навіть трьох тисяч євро, аби скомпонувати і завезти на Франкфуртський книжковий ярмарок хоч невеликий стенд, а Росія ж витратила на це 6 мільйонів євро і обладнала стенд довжиною 500 метрів. Не доводиться, отже, дивуватися, що в очах цивілізованого світу сьогоднішня Україна книжковою державою, як це не прикро, не є. У видавничій справі вона поки що так і не спромоглася переступити “поріг” — одна книжка в рік на душу населення. Не випадково учасники “Форуму видавців” так гостро цікавилися під час прес-конференції та дискусії тим, чи вступить у дію з 1 січня 2004 року прийнятий парламентом закон, який передбачає зниження на українське книговидавництво податкового тиску. Адже закон цей прийнято не завдячуючи, а наперекір виконавчій владі та ще й через подолання вето Президента. Українське книгарство усе ще перебуває у тривожній невизначеності. Тим паче, що і русифікаційний тиск на нього аж ніяк не послаблюється. Коли ж, нарешті, відбудуться кардинальні зміни на краще? Подібне запитання хвилювало чи не всіх присутніх у залі палацу мистецтв, де проходила прес-конференція, а потім і дискусія учасників виставки-ярмарку. Своєрідною відповіддю на нього стали слова відомого українського письменника народного депутата України Леся Танюка, котрий, відповідаючи на одне із запитань, сказав: “Маю надію, що наступний Президент України напише свою книгу українською мовою, видасть її в українському видавництві і буде презентувати її в місті Києві, а не в місті Москві”. Петро БОЯРЧУК.
