Щедрістю свого таланту волинські митці перетворили святкування офіційної дати – Дня незалежності України в Литві — на справжнє свято щирості та відкритого спілкування культур двох народів...
Олена МАСНЄВА Вільнюс—Луцьк
Щедрістю свого таланту волинські митці перетворили святкування офіційної дати – Дня незалежності України в Литві — на справжнє свято щирості та відкритого спілкування культур двох народів.
ОБ’ЇХАЛИ МАЙЖЕ ВСЮ ЛИТВУ Справжній культурний десант висадився у Вільнюсі на початку вересня на запрошення нашого диппредставництва та особисто Посла України в Литві Бориса Климчука. Ударною силою творчого “десанту” з Волині стали об’єднані сили двох творчих колективів – чоловічого вокального ансамблю “Акорд”, який, до речі, цього року святкує десятиліття свого існування (художній керівник - Андрій Гордійчук), та камерного оркестру Волинської філармонії “Кантабіле” на чолі із заслуженим артистом України Товієм Рівцем. Чи то так надихнула наших земляків сама обстановка – перший їх виступ на офіційному прийнятті проходив у старовинних залах Музею прикладного мистецтва Литви, з вишуканими гобеленами та антикварними меблями й картинами, — чи непідробна цікавість вишуканої публіки – вищого керівництва країни, дипломатів, іноземних гостей, але поступово вони просто прикували увагу публіки до себе, тобто до прекрасної української пісні, неповторної мелодики творів наших класиків — Скорика, Бортнянського. Й скоро вже наші прекрасні скрипальки з оркестру опинились в оточенні заворожених слухачів. (Згодом в литовській пресі з’явилися схвальні статті, в яких виконання творів наших композиторів прирівнювали до найкращих зразків класики, а от темперамент, сконцентрованість почуття, аж до іскри, закладених в манеру виконання артистів, називали неперевершеними). А спів заслуженої артистки Зої Комарук, її коронна “Аве Марія”, остаточно переконали слухачів в надзвичайно високій музичній обдарованості нашого народу. Вечір офіційних виступів перетворився на дуже тепле зібрання людей, які цінують Україну, її високе мистецтво. Нашим артистам потім довелося, що називається, кріпитися, бо темп зустрічей вони самі задали аж занадто високий. За кілька днів вони об’їхали, без перебільшення, майже всю Литву, мали концерти в школі в містечку Базильйонай, історію заснування якого пов’язують з українським орденом монахів Святого Василя, в поважному Вільнюському університеті, де встигли ще й вшанувати пам’ять Тараса, поклавши квіти до його меморіальної дошки – поет жив тут неподалік, виступили перед українською громадою, на сцені театру в Паневєжісі, знаному через “найвідомішого литовця”, актора Донатаса Баніоніса, й перед жителями робочого міста атомників – Вісагінасі. Наші “зірки” поводили себе абсолютно незірково, відпрацьовуючи по три концерти на день, залишались жадібними на враження — зажадали піднятися у Вільнюсі на знамениту Гору Хрестів, священну для литовців, й дарма, що за браком часу не мали екскурсій — навіть вже за лаштунками сцени симпатичні солісти з “Акорду” діставали свою відеокамеру, аби зафільмувати гарний вид затишного університетського дворика. Живі голоси вокалістів, що зливались в єдиний ручай, надзвичайно експресивні, потужні твори вражали місцеву публіку саме силою вкладеного почуття. Його випромінювали музики з “Кантабіле” та особисто їх керівник пан Рівець, про кого литовські збуджені глядачки після концерту казали: “Живий, як сама музика”. Одне слово, кожен виступ тут був дійсно подією.
ТЕПЛІ ВИШИВАНКИ Зачудовано роздивлялися їх гості, відвідувачі виставки національного костюма, яка теж проходила в рамках Днів української культури. Ні, таки недаремне за радянських часів у вишиванці підозріло вбачали прояв націоналізму. Таку ж потужну енергетику, що в них закладена, “випромінювали” з–під скла вітрини- експозиції у поважному залі в Музеї прикладного мистецтва Литви наші найцінніші, найкращі екземпляри із зібрання Волинського краєзнавчого музею. Простим, буденним й святковим, весільним тим костюмам вже деяким виповнилось по сто років, а квітки у візерунках досі не зів’яли, не вицвіли. Литовці отримали зайвий раз можливість роздивитися щось-таки рідне у мотивах представлених костюмів з Волині та Полісся, західних регіонів, які більше, мабуть, від інших зазнали впливу так званого литовського періоду, коли наші країни об’єдналися у Великому Князівстві Литовському. Пані Наталя Гатальська, завідувачка відділом етнографії краєзнавчого музею, що супроводжувала виставку, мала й глибоко особисту ноту в цьому представницькому заході—сюди вона привезла й сорочку рідної бабці. За кожною вишиванкою – історія, чиєсь життя, свій візерунок долі. — Та це ж справжня литовська спідниця! — вигукнув один з високих гостей з литовської сторони, роздивляючись наше вбрання. – А правда ж, як чудово прикрашає її наша українська вишита сорочка? — дотепно зреагував на це Посол України Борис Климчук.
ХАЙ ЄВРОПА ЗНАЄ, З ЧОГО ВСЕ ПОЧАЛОСЯ Ноту неформальності, розкутості, свіжого подиху й погляду, яку так вдало задали наші митці, знов-таки підхопив Борис Петрович Климчук і у заключному, так би мовити, акорді цілої програми українських днів у Литві. Ним стала презентація тільки-но виданої книги молодого авторського колективу – “Європейський з’їзд 1429 року в Луцьку”. На Волині презентація цього наукового доробку вже відбулася, то ж тепер литовці теж змогли дізнатися про таку яскраву сторінку з нашої давньої, спільної історії. – Від європейського з’їзду до єдиної Європи – такі й ніяк не менші амбіції у молодих волинських істориків, й хто посміє сперечатися, що то занадто? Той давній форум європейських монархів у замку Любарта, що мав непересічний вплив на життя середньовічної Європи, може, й став найпершою цеглинкою в підмурку її поєднаного майбуття. Цікаво, що факт цей, як значимий та важливий, вшановують й литовці, зокрема, про те свідчить, що на найпочеснішому місці у Палаці Президента Литовської Республіки, в залі для зустрічі гостей висить картина Йонаса Макевічуса “Вітаутас Великий на конгресі в Луцьку”, написана ще 1934 року. Дякуючи такій акції благодійного Фонду “Рідна Волинь”, силами якого, як було оголошено, й побачило світ це видання, слава про Волинь, як місце, де не припиняються інтелектуальні пошуки, не згасає наука, до Посла вже під час презентації звернулися кілька дослідників, вчених Литви. Зокрема, з дуже цікавою темою про українську еміграцію до довоєнної Литви, з іншими ідеями. Отож, чи за задумкою Посла, чи то так, як і буває межи творчих людей, свята не просто відбули, з них почалося нове спілкування, нові знайомства та сподіння й очікування. Принагідно додамо, що збулася ця плідна поїздка, дякуючи патронату голови облдержадміністрації. А тут вже чекають нових, таких же щирих зустрічей.
