Батько з сином конфліктували частенько. Особливо після чарки. Того дня сварка виникла фактично з нічого. Переросла у бійку. І тоді батько схопив із стола кухонного ножа...
Батько з сином конфліктували частенько. Особливо після чарки. Того дня сварка виникла фактично з нічого. Переросла у бійку. І тоді батько схопив із стола кухонного ножа.
Віктор ОСТАПУК Володимир КАЛИТЕНКО
ДЗВІНОК У МІЛІЦІЮ Майже всі телефонні дзвінки в Луцький міський відділ внутрішніх справ тривожні. Хтось просить термінової допомоги, захисту, хтось на когось скаржиться. Дзвінок, що пролунав того весняного вечора, був таким же. — Слухаю вас, — підняв трубку черговий. У трубці чоловік важко дихав, говорив уривками, не дуже розбірливо, ніби хвилювався чи був під добрим хмелем. — Приїжджайте... тільки швидко. Тут молодий чоловік лежить з ножем у грудях. Живий чи мертвий, не знаю... Ніж, правда, я вже вийняв. — Куди їхати? Скажіть адресу, — попросив черговий. — Яка адреса? Лежить у мене на кухні, посеред підлоги... — Ваша вулиця й будинок? — Так би одразу й запитували, — пробурмотіло в трубці. — Вулиця Володимирська, будинок двадцять четвертий, другий поверх... Все зрозуміло?.. — Прізвище? — Моє чи вбитого? — Ваше... — Василь Наюк. — Чекайте, зараз виїжджаємо... Міліція приїхала через кілька хвилин. Майже одночасно з міліцейською машиною зупинилася біля будинку й «швидка» допомога. Всі піднялися на другий поверх. Двері квартири були розчинені навстіж. У квартирі було троє людей: господар, його дружина та їх син. Кілька сусідів стояло на коридорі. — Де поранений? — запитав лікар. — Там, — кивнув у бік кухні чоловік. Лікар та працівники міліції зайшли на кухню. На підлозі, обличчям догори, лежав чоловік віком років під тридцять. Вдягнутий був у чорні спортивні штани та чорну сорочку. Біля ніг лежали черевики, також чорного кольору. Там же валявся кухонний ніж з дерев’яною ручкою, схожий на саморобний. На підлозі блищало скло, котре осипалось з побитого плафона, що висів під стелею. На столі лежали залишки їжі, під столом стояла порожня пляшка з-під горілки. Певне, перед цим тут хтось чаркував. Лікар нахилився до пораненого, у якого на обличчі були синці, а ліворуч на грудях крізь сорочку проступала кров. Взяв його за руку, прослухав пульс. — Він уже мертвий, — сказав. — Ніхто тут не допоможе. Один з працівників міліції, кивнувши на труп, запитав: — Хто він вам? — Це мій син Ігор, — схлипнула мати. — Що тут сталося? — П’яна сварка, бійка, потім мій чоловік Василь ножем вдарив сина в груди. — Це правда? — звернувся до Василя Наюка працівник міліції. — Саме так і було, — ствердно кивнув головою Наюк. Вбивці вдягнули наручники й повезли у Луцький міський відділ внутрішніх справ. Труп Ігоря відправили у морг...
ПІДНІМАЛИ ЧАРКИ ЗА БАТЬКОВУ ПЕНСІЮ Був четвер. Дружина Василя Наюка Ірина пішла на роботу. Працювала бухгалтером у ТзОВ «Мавекс-Рембуд». Син Роман також кудись подався. У хаті залишилися тільки господар та другий син Ігор. Шістдесятитрирічний батько піднявся з ліжка, наварив їсти, похапцем поснідав і знову ліг. Поспішати не було куди. Потім згадав, що сьогодні йому мають дати пенсію, вдягнувся й пішов з хати. Старий, отримавши пенсію, зайшов на роботу до дружини, віддав їй чотириста гривень й побрів додому. По дорозі зустрів знайомого. Зазирнули в кафе, випили по чарці-другій. Додому Василь Наюк прийшов близько третьої години дня уже напідпитку. Обидва сини-близнюки, Ігор та Роман, були вдома. Господиня з роботи ще не повернулась. — Батьку, ти сьогодні, здається, мав пенсію отримати, — сказав Ігор. — Уже отримав і навіть замочив, — похвалився той. — Дай мені десять гривень. — Навіщо вони тобі? — Знадобляться... — Не дам! Іди та й зароби... Я тобі вже не раз казав. Влаштуйся на роботу. Скільки можна байдики бити? Скоро тридцять років стукне... Ігор розгнівався. Перекинулися ще кількома образливими словами й син пішов в іншу кімнату. Батько також вийшов із хати, але повернувся досить швидко. Виявляється, ходив у магазин й купив пляшку горілки. Спиртне поставив у кухні на стіл, витяг якусь закуску. Покликав Романа. Той зайшов. — Сідай,— запросив сина. — Вип’ємо, бо ж пенсію отримав. Роман не заперечував, хоча був уже напідпитку, бо перед обідом зустрів на вулиці знайомого й з ним заходили у бар. — Може, ще Ігоря покличемо — порадив син. Батько гукнув й другого сина, але той пити відмовився. — Баба з воза — кобилі легше, — сказав старий й налив у чарки горілку.
ВДВОХ ПЛЯШКУ ШВИДКО ЗДОЛАЛИ. Роман пішов у кімнату, ліг й почав дивитися телевізор. Очі злипалися, тягнуло на сон. Навіть не зчувся, коли заснув. Незабаром з роботи повернулася Ірина Наюк. — Добре, що прийшла, бо батько вже півдня п’є й чіпляється до мене невідомо чого, — поскаржився Ігор.— Піду розігрію щось поїсти. Ігор подався на кухню. Батько також сидів там. На підлозі, біля стола, стояла порожня пляшка. Син хотів прибрати недоїдки із стола. — Нехай все стоїть, не зачіпай, — наказав батько. — Нехай стоїть... — байдуже кинув син. Василь Наюк, коли був тверезим, поводив себе як цілком нормальна людина. Коли ж напивався, ставав чомусь злим, чіплявся до всіх, ображав, починав сварку, яка часто закінчувалася бійкою. Так було й цього разу...
ОСТАННЯ БІЙКА З СИНОМ Ігор поставив на плитку каструлю, аби розігріти суп. — Збираєшся знову їсти? А ти собі на їжу заробив? — дорікнув батько й почав всіляко обзивати сина. Син також не змовчав, сказав щось різке. Словесна перепалка переросла в бійку. Один одного вдарили кулаками в лице та груди. Впав із стола графин й розлетівся на шматки. Ігор вхопив табуретку, вдарив батька по голові, одночасно зачепив під стелею плафон. Кухня була всіяна уламками скла. Ірина, почувши крики та брязкіт, прибігла на кухню. Хотіла розборонити чоловіка із сином. Василь, нічого не кажучи, двічі вдарив дружину в лице. З носа потекла кров. Жінка кинулася до сусідки, в якої був телефон, почала дзвонити в міліцію. Тим часом батько з сином на кухні продовжували битися. Василь Наюк, розлючений і п’яний, вхопив із стола кухонного ножа і вдарив сина в груди. Ігор впав на підлогу. Батько линув йому в рот води, але син закрив очі й затих. Лежав нерухомо. Старий також побіг до сусідки. Викликав по телефону «швидку» допомогу та міліцію. Ірина зрозуміла, що чоловік щось заподіяв синові. Кинулася у свою квартиру. За нею побігла й сусідка. Останнім зайшов Василь. Ігор, як і раніш, лежав нерухомо. На сорочці, ліворуч, розпливлася червона пляма. Через кілька хвилин у квартиру зайшов лікар та працівники міліції. Побачивши їх, Василь Наюк сказав дружині, котра поряд схлипувала: — Я зарізав Ігоря... Поховаєш його... Гроші я тобі дав... Ірина прожила у шлюбі з Василем сорок років. Виховували дочку Олесю та двох синів-близнюків Ігоря та Романа. Спочатку все у сім’ї було ніби добре. Чоловік любив дітей і турбувався про них. Непомітно здружився з пляшкою. Сини, наслідуючи батька, хоча й не часто, але також почали заглядати в чарку. Отоді й почалася у хаті колотнеча, сварки та бійки. Чоловік двічі анонімно лікувався від алкоголізму. Очікуваного результату це не дало. І винен у цьому був сам пияк. За скоєння важкого злочину Луцький міськрайонний суд засудив Василя Наюка на вісім років позбавлення волі. На вбивство сина, звичайно, батька штовхнув алкоголь, забравши у нього розум. Відомо, що горілку перемогти неможливо. З нею необхідно просто вчасно розлучитися. Для цього потрібно мати бажання та силу волі. У Василя Наюка нічого цього не було. Отож, на старості літ опинився за гратами. Тепер, якщо колись вийде на волю, відлік нового життя доведеться розпочати з восьмого десятка...
