Листопадовий день 1997-ого року, коли від браконьєрської кулі обірвалось життя начальника дільниці державного мисливського господарства «Старовижівське» Василя Вегерича та старшого єгеря Григорія Хомича, ще раз засвідчив, що робота природоохоронців є однією із найнебезпечніших, адже нерідко виникає загроза не лише їх здоров’ю, а й життю...
Юрій КОВАЛЬ
Листопадовий день 1997-ого року, коли від браконьєрської кулі обірвалось життя начальника дільниці державного мисливського господарства «Старовижівське» Василя Вегерича та старшого єгеря Григорія Хомича, ще раз засвідчив, що робота природоохоронців є однією із найнебезпечніших, адже нерідко виникає загроза не лише їх здоров’ю, а й життю.
Прикладів цього можна було б назвати вдосталь і окрім трагедії у старовижівських лісах. — А тому кожному спротиву, вчиненому працівникам мисливського господарства, рибінспекції або екологам під час виконання ними своїх службових обов’язків, повинна даватися належна правова оцінка, — висловлює своє тверде переконання юрисконсульт Поліського державного басейнового управління охорони водних, живих ресурсів Микола Мартинець. — На жаль, це буває не завжди, і в деяких громадян виникає почуття безкарності і вседозволеності. Саме так сталося і 11 серпня на озері Домашнє, що знаходиться на території Любохинівської сільської ради Старовижівського району. У цей день, за словами Миколи Леонідовича, рейдова бригада у складі чотирьох осіб на чолі з інспектором охорони рибних ресурсів Сергієм Дмитруком виявила на водоймі понад 20 браконьєрських сіток. Згідно із чинним законодавством, безгосподарські знаряддя незаконного вилову риби мають бути передані в облдержрибінспекцію, де й має вирішуватися їх доля. При цьому слід зазначити, що знищення сіток на місці їх виявлення без рішення комісії облдержрибінспекції не допускається. — Проте на березі членів рейдової групи і їх човен оточили близько двох десятків мешканців Любохин, серед яких, очевидно, були і власники браконьєрських снастей, — стверджує Микола Мартинець. — Вони почали вимагати віддати їм сітки або ж знищити їх на місці. Роз’яснення інспекторів рибоохорони не допомогли, після чого місцеві жителі стали погрожувати перекинути автомобіль, вчепились за катер і взялись силоміць виривати сітки з рук Сергія Дмитрука. Масла у вогонь піддала одна із депутатів сільської ради, котра проявила себе «знавцем» закону і почала гаряче відстоювати вимоги своїх односельчан. Члени рейдової бригади зателефонували у чергову частину райвідділу внутрішніх справ і викликали на місце інциденту міліціонерів. Як зазначають інспектори рибоохорони, вони чекали працівників міліції 40 хвилин, проте ніхто із них так і не приїхав, хоча ситуація й доходила до критичної. Того ж дня Сергій Дмитрук звернувся у райвідділ внутрішніх справ і у своїй заяві описав вищезазначені факти. — Мені не відомо, яке було прийнято рішення за результатами перевірки, — каже Сергій Васильович. — Але станом на 20 вересня жодної відповіді на моє звернення я так і не отримав. Хоча, згідно із законом, вона має надійти в десятиденний термін. У цьому контексті якраз пригадується народне прислів’я, котре гласить, що поки грім не гряне, чоловік не перехреститься. Та якщо і надалі все так залишатиметься, то чи не призведе це до чергового випадку, коли знову доведеться говорити про небезпеку роботи працівників природоохоронних служб?
