ІДЕАЛИ МАЙДАНУ ВИСТАВИЛИ НА ПОЛІТИЧНИЙ ТОРГ?

Степан САЧУК

Те, що відбулося останнім часом наверху нашої нової влади, викликало змішані почуття здивування, нерозуміння, розгубленості й навіть обурення. Такого ніхто не чекав через вісім місяців після Помаранчевої революції.

Все можна якось пояснити і навіть зрозуміти в діях Віктора Ющенка. Але ніяк не можна зрозуміти того, що Президент, невмотивовано і грубо виштовхнувши свою соратницю Юлію Тимошенко з команди, несподівано зблизився з колишніми непримиренними противниками — януковичівцями. Якщо тертя в стосунках Тимошенко з оточенням Президента спочатку дехто вважав відступом від ідеалів Майдану, то наступний зовсім абсурдний з точки зору політичної логіки і здорового глузду крок — укладення сепаратистського меморандуму із кучмівським охвістям — інакше, як зраду цих ідеалів, важко сприйняти.
Як би цей меморандум тепер не називали — ситуативний чи тактичний, навіть необов’язковий для виконання, — суті справи це не міняє. Всім ясно, що лозунги і основні засади Майдану, вистраждані сотнями тисяч і мільйонами палких патріотів, нашим лідером зневажені і самочинно обміняні на півсотні голосів Партії регіонів за Єханурова. А це ж не чиясь приватна власність, це — воля народу. І її не можна виставляти на політичний торг. «Кучму і Януковича — геть!», «Бандитам — тюрми!» — як ці висунуті революційними масами справедливі лозунги можна співвіднести із положеннями януковичівського пакту про амністію тих, хто безцеремонно і нахабно порушував виборчий закон, нехтуючи волевиявленням наших громадян? Як волю мільйонів можна співвіднести із обіцянкою припинити так звані політичні переслідування? Чи не занадто висока ціна цих виторгуваних голосів? Ми ж усі добре знаємо: як тільки бандитам і злодіям, яким привільно жилося при Кучмі, пред’являють звинувачення у кримінальних злочинах, вся ця кучминсько-януковичівсько-медведчуківська камарилья зчиняє галас: «Влада порушує демократичні принципи, нас переслідують за політичними мотивами!»
Поставивши свій підпис під пунктом про припинення політичних переслідувань, Президент до того ж дав можливість януковичівцям обвести себе навколо пальця. Раз беруться такі зобов’язання — значить визнається, що політичні переслідування були. Можна тільки уявити собі, як це використають ділки від політики.
Важко тепер передбачити, як далі йтиме боротьба із злодійством, організованою злочинністю і корупцією, які хижим спрутом обплутали країну. Скоріше всього, вона буде згорнута, так по-справжньому і не розпочавшись. Бо що тепер має говорити нам рішучий польовий командир Майдану Юрій Луценко? Кого викликатиме і чи викликатиме на допити через телебачення Генпрокурор Святослав Піскун? І хто їх тепер слухатиме? Миттю пришиють політику — і «Геть!»
Тим більше, що є у нас дуже показовий приклад того, як боролися з корупцією і самоочищалися в оточенні Президента. Після дуже серйозних звинувачень Олександра Зінченка і Миколи Томенка Віктор Ющенко дає суворий наказ Святославу Піскуну: «Перевірити і доповісти у десятиденний строк!» І тут же висловив сумнів у тому, що корупція серед його друзів може бути. Дав, так би мовити, тонкий натяк, яким шляхом треба йти правоохоронцям. Та й що, ведучи мову всерйоз, за десять днів можна перевірити? Хіба що якусь невелику свиноферму.
І ось уже славний соратник Президента Петро Порошенко, відчувши дружню турботу, ще не дочекавшись десяти днів, браво репортує із телеекрана про свою невинність і гнівно засуджує своїх опонентів вкупі із слідчою комісією. А трохи згодом, мовби нічого не трапилося, заявляє про свою готовність працювати в уряді новопризначеного Юрія Єханурова. Що не кажіть, а самовпевненість і віра у вседозволеність не має меж.
У згаданому пакті окремо виписана гарантія Президента про врегулювання прав власності. А це значить виправдати тих, хто за безцінь розхапав народне добро, і залишити в дурнях нас усіх. Це значить, що розкрадені за Кучми ласі шматки національної економіки так і залишаться в руках злодіїв, а ті соціальні програми, в тому числі повернення знецінених заощаджень, які уряд Юлії Тимошенко планував здійснити за рахунок справедливого, законного перегляду наслідків дикої приватизації, потрібно буде згорнути. Такою дивною гарантією, виписаною під диктовку олігархів, подано недвозначний сигнал: власний народ можна обкрадати і надалі, ніяких покарань за це не буде.
Є серйозні побоювання, що нічого не змінять у такому невтішному стані речей і наступні вибори. Видно, нас чекає така ж брудна, нечесна, маніпулятивна, замішана на криміналі виборча кампанія, як і минулого року, а, можливо, як дехто прогнозує, вона в цьому перевершить попередню. Додаткові можливості майстрам брудних технологій відкриває і той ганебний пакт. Справді, якщо Президент після гучних клятв у вірності законам і справедливості дає урочисту обіцянку амністувати злісних фальсифікаторів виборів, то чого їм боятися. А майстрів грубих ремесел у нас, як відомо, хоч греблю гати. На цьому тлі президентські запевнення про те, що наступні вибори будуть чесними і демократичними, виглядають дешевим фарсом.
Згадуються слова Віктора Ющенка, сказані проникливим тоном після засідання Верховної Ради, на якому завдяки змові з януковичівцями обрали нового прем’єр-міністра Юрія Єханурова: «Останні 12 днів, можливо, були найскладнішими у моєму житті»... І слова ці, мабуть, проникли б у нашу душу, якби не пояснення Президента, чому ті дні виявилися для нього найскладнішими: «На терезах стояло: або віддати перевагу Україні, або віддати перевагу певному колу своїх колег. Я щасливий, що зробив вибір у сторону України. Я переконаний — друзі зрозуміють ціну цього питання».
Друзі Віктора Ющенка, можливо, й зрозуміють ціну, про яку йдеться. А нам, простим українцям, важко збагнути, як у народного Президента могла постати така дилема: кому віддати перевагу — Україні нашій багатостраждальній, котра повірила Ющенку, чи своїм друзям, частина з яких, принаймні, із досить сумнівною мораллю. Чи можна главі держави такі, далеко не співмірні величини ставити на терези сумління у важкий час прийняття доленосних рішень? А, можливо, в цьому і криється розгадка останніх суперечливих, нічим не вмотивованих, сумбурних дій Президента.
Дивно слухати думки окремих політиків, в тому числі нового прем’єра, що меморандум Ющенка з Януковичем — це своєрідний об’єднавчий акт між Сходом і Заходом країни. Про яке об’єднання і кого йде мова, на яких засадах? І відколи Янукович та його олігархічне оточення стали виразниками інтересів і волі людей Сходу? Хто їх на це уповноважував? Люди, де б вони не жили, зрозуміють один одного і політиків, коли йдеться про організацію державних справ на справедливих, гуманних основах. Про це засвідчив, до речі, і досить теплий прийом Юлії Тимошенко під час останньої поїздки в якості прем’єра до Донбасу, де вона від імені уряду відрапортувала про погашення задавнених шахтарських боргів за багато років і вела мову про привабливі перспективи відродження вугільної галузі та інших сфер народного господарства. Говорити ж про якусь об’єднавчу роль ахметовсько-януковичівської мафії — це, на мою думку, святотатство.
Гірко і боляче сприймаються слова, сказані вірним соратником Віктора Ющенка під час Помаранчевої революції, досвідченим політиком і непримиренним борцем проти антинародного режиму, екс-віце-прем’єром Миколою Томенком:
— Підписання політичного меморандуму між Президентом і лідером Партії регіонів свідчить про те, що у команді Ющенка відбулась політична ротація, внаслідок якої місце Юлії Тимошенко посіли Леонід Кучма і Віктор Янукович. Із цього можна зробити два висновки: по-перше, команда Президента з морально-етичних міркувань мала б викреслити із своєї публічної лексики цінності революційного Майдану, по-друге, можна припустити, що гарантією голосування за Єханурова з боку влади було закриття всіх кримінальних справ часів Кучми і повернення правоохоронних органів до часів попереднього режиму, коли їх завданням була справа проти Юлії Тимошенко. А загальний висновок такий: історичний етап, пов’язаний із вимогами і цінностями Майдану, нинішня влада завершила.
А все це було зовсім недавно. У могутньому патріотичному пориві, уособленням якого став Майдан, у боротьбі за народного Президента піднялися мільйони. Люди щиро і безоглядно вірили: прийде нова влада — і настане, нарешті, гідне людини життя. Життя на засадах правди і законності, високої моралі, на засадах турботи про кожного громадянина. Дуже скоро після Помаранчевої революції почали з’являтися сумніви, але ще не було розчарування. Казали і в це хотілося вірити: занадто великі очікування у людей, а все відразу змінити і зробити неможливо. Після останніх політичних реверансів Президента настала пора глибоких розчарувань.
Люди побачили, що нова влада не така доброчинна і свята, як вона себе видавала і як ми її уявляли. Люди раптом відкрили для себе іншого Ющенка, ніж того, що сприймали на «ура» і боготворили на Майдані. Виявилося, що він увірував у свою безгрішність, не налаштований до критичного аналізу своїх дій. Він більше слухає своє оточення, ніж людей. Віктор Ющенко і тепер хоче зберегти хорошу міну при не дуже вдалій грі.
— Я щасливий, — каже він, — що в дуже відповідальний момент, коли для багатьох почалася пора великого розчарування, нація продемонструвала те, що й на демократичному українському Майдані. Через порозуміння і самоочищення ми ствердили, що демократичний процес не має альтернативи.
Невже наш шановний Президент не розуміє, що, роблячи такі поспішні висновки і так діючи, як в останній час, він вертається до політики подвійних стандартів, до лицемірства, до практики недооцінки свого народу і маніпулювання святими поняттями? Звідки взяв Віктор Андрійович, що нація продемонструвала зараз те, що й на демократичному Майдані? Коли нація мовчить, то це ще не означає, що вона такі дії і таку політику схвалює. І дуже не хотілося б, щоб зневіра і розчарування знов привели до суспільної апатії і байдужості.
Мабуть, такі обнадійливі висновки Президентові нашептало його нове оточення. То воно робить ще гіршу помилку, як попереднє. Бо опитування громадської думки свідчить зовсім про інше. І насамперед про те, що довір’я до влади і до Президента за останній час різко знизилося. Про це засвідчив і недавній мітинг на Театральному майдані у Луцьку, на який зібралися тисячі людей під лозунгом: «Захистимо завоювання Помаранчевої революції!»
Чи не найбільше людей хвилює і тривожить питання: чому так швидко розсипалася, як карткова хатка, та команда Ющенка, яка формувалася в горнилі патріотичних, кришталево чистих поривань Майдану? Чи та це була команда, чи не прилипли до неї попутники і пристосуванці? І чому такими політично короткозорими виявились її керманичі? Чому найближчий вірний соратник Віктора Ющенка і улюблениця Майдану виштовхнута із влади на догоду чиїмось амбіціям та інтригам? Люди не можуть зрозуміти, як могло статися, що коли після невдалої спроби голосування за вакантне місце прем’єра Юлія Тимошенко простягувала руку примирення Президентові, йому виявилася милішою волохата рука Януковича.
І ось така дивна, протиприродна метаморфоза. Зовсім недавно, здавалося б, така молода, енергійна, овіяна озонними вітрами Майдану нова влада враз несподівано і різко постаріла, набравши вже звичних для нас за багаторічним гірким досвідом непривабливих рис. І, здається, тут вже терміновий грим та кулуарне внутрішнє самоочищення не допоможуть. У цій ситуації потрібні не косметичні методи.