Справжнім дивом називає свою знахідку Ганна Опришко з Нововолинська. А ще – якимось Божим провидінням, вважаючи, що якби не була річ освяченою – вона ніколи не повернулась би до власника...
Справжнім дивом називає свою знахідку Ганна Опришко з Нововолинська. А ще – якимось Божим провидінням, вважаючи, що якби не була річ освяченою – вона ніколи не повернулась би до власника.
Алла ЛІСОВА
В один з вихідних квітня її онук Валера Веремчук вирішив допомогти на городній ділянці домашнім. Бо любив на землі працювати, та й після тривалого спілкування з книгами-конспектами (навчається у Хмельницькому національному університеті) навіть корисно побути на свіжому повітрі. Скопати дві сотки для юнака, який до того ж серйозно дружить із спортом, - що насіння лузати. Навіть і незчувся, як впорався з роботою. Скинув рукавиці, а з ними непомітно – і срібний перстень, який придбав на своє 20-ліття. Довго шукав згубу сам, потім – дідусь і бабуся. Та все дарма. Ніби розчинилась у землі, яка недавно прокинулась від зимового сну і жадібно вбирала дароване з неба тепло. Стало якось прикро, бо це перша покупка, яку з особливим трепетом, як талісман, вибирав у церковній крамничці. Тоді чомусь відразу в око впала от ця, з акуратним вирізьбленим написом “Спаси и сохрани”, освячена у Свято-Успенському Низкиничівському монастирі. Ганна Іванівна, бачачи пригнічений стан внука, довго сама намагалась відшукати перстень, але безрезультатно. Врешті, усі змирились. Валера, зазвичай, поїхав на навчання, про пригоду призабули. Настав час збору врожаю. Ганна Іванівна, як головна господиня городу, знов відправилась до колишньої шахти № 3 на земельну ділянку. Вибрали з чоловіком Михайлом картоплю, дійшла черга до моркви. А перед тим акуратно позрізала їй чуби, аби злодії не впорали її вночі. Наступного дня викопали її, кинули у мішок і повезли на дачу, де Ганна Іванівна взялась обрізати добірні морквини. Тільки висипала на купу – відразу помітила, як на одному корінці щось зблиснуло. Швиденько нагнулась, виволікла “позначену” морквину – і мало не обомліла: на ній красувалась згуба їхнього найстаршого внука! Аж вигукнула від захоплення, почала, ніби на пожежу, кликати чоловіка, аж плакала від радості. Згодом сказала: “Напевно, так би не зраділа, якби знайшла тисячу доларів. Це справжній сюрприз для усієї нашої родини, яка є православною і віруючою”. По дорозі додому перстень, який став своєрідною реліквією не лише онука, але й всієї сім’ї, показувала знайомим, сусідам, колегам із страхової компанії “Оранта”. Завітала й у редакцію міської газети, і до кореспондента “Волині” поділитись незвичайною пригодою. “Кажуть, що це добрий знак”, - мовила. Хочеться вірити, що це справді так – нехай він принесе щастя усій родині, а щонайперше – тій молодій людині, яка вибрала освячений перстень талісманом.
