ПІД ЧИЇМ «ДАХОМ» НОЗЕМНИЙ БІЗНЕС У КОВЕЛІ?

Стосунки на ковельських ринках між місцевими та іноземними торговцями, як правило, вихідцями з країн Середньої Азії, завжди були не простими.

Наші не раз скаржилися на створення конкуренції з боку азіатів, мовляв, останні продавали речі набагато дешевше. Є ще ряд причин, через які існують такі не дуже товариські стосунки. Торгуючи дешевим, не дуже якісним товаром, громадяни південних держав, звичайно, не жирують, але живуть далеко не бідно. Що можна ще продавати нелегально, аби виглядати досить комфортно на чужині, за тисячі кілометрів від батьківщини, – добре знають правоохоронці.

Ярослав ГАВРИЛЮК

У травні цього року містом залізничників “прокотилася” широкомасштабна акція протесту підприємців, яку організувала рада асоціації захисту прав малого та середнього бізнесу “Підприємці Ковеля”, а підтримала – громадянська партія “Пора”. Відбувся навіть попереджувальний страйк підприємців. Серед іншого торговці вимагали від міської влади звернутися до керівництва податкової інспекції, міськрайвідділу внутрішніх справ та міжрайонної прокуратури, аби силовики перевірили громадян іноземних держав на предмет дотримання останніми законодавства при здійсненні торгівлі на території міста. Під зверненням учасників попереджувального страйку до виконавчого комітету Ковельської міської ради підписалися вісімсот чоловік.
До речі, четверо громадян Узбекистану та один – Вірменії відразу ж звернулись із заявою до Генеральної прокуратури України, оскільки вони вважають, що окремі вимоги асоціації “Підприємці Ковеля” до органу місцевої влади містять у собі не що інше, як ознаки дискримінації прав людини, нетерпимості до громадян інших держав, які тимчасово проживають на території України. “Чому мають перевіряти тільки іноземців? Адже перед законом повинні бути рівні всі,” – обурювалися автори заяви, назвавши ставлення до себе – “расизмом”.
Що відповіли кільком “розгніваним” чужоземцям з Генеральної прокуратури – не відомо. А от прохання восьми сотень підприємців силовики, схоже, увагою не обійшли. Справжній переполох серед іноземних торговців на ринках Ковеля викликала недавня спецоперація правоохоронців під кодовою назвою: “Іноземець”. Порівняно з іншими акціями ця характерна тим, що до неї було залучено податківців. Не зовсім чисті на руку базарники в екстремальних ситуаціях, що викликані несподіваними рейдами правоохоронних та контролюючих структур, поводяться по-різному: хтось, так би мовити, “залягає на дно”, сподіваючись, що все минеться, інші ж починають “здавати” силовикам всіх і вся.
Серед іноземців на ковельських ринках домінують громадяни Узбекистану, тому цілком зрозуміло, що спільна акція міліції та податкової у першу чергу “вдарила” по їх бізнесу. До кореспондента “Волині” звернувся один із узбеків, який не тільки розповів про життя-буття своїх співвітчизників на Волині, а й надав можливість зазирнути за лаштунки їх “торгівлі”.
Минулого року на сторінках газети я вже розповідав про такий собі ринковий оброк, який встановили для цієї категорії населення правоохоронці. Окрім всіх законних податків базарники повинні були ще й платити одному поборнику законодавства, якого звати Юрій, по тридцять гривень щомісяця. Данина зростала, наче інфляція на початку дев’яностих років. Якось “старший” серед торговців, який займався тим, що збирав щомісячний ринковий калим, сказав своїм співвітчизникам, що віднині треба платити уже не сто гривень, а сто доларів з кожного, мов, таке життя і людям у погонах потрібно “давати” ще комусь “наверху”, інакше торгувати не дозволять. Чотирьох непокірних громадян Узбекистану, які відмовилися платити данину, невдовзі депортували з України, “знайшовши” для цього формальні причини.
На критичну статтю у “Волині” про здирництво на ринках зреагували хіба що наші читачі. Колишньому керівництву обласного управління внутрішніх справ, напевно, було не до того. Хоча депортовані узбеки перед від’їздом на батьківщину звернулися у Києві за захистом до свого посольства, повідомивши конкретні факти та прізвища здирників. Приголомшував випадок, коли жінка на ім’я Гузель зробила правоохоронцю Юрію “подарунок” на його замовлення – чудовий килим ручної роботи, на якому зображений сам Юрій разом із своєю дружиною. За цим “шедевром”, який обійшовся в шістсот доларів, Гузель їздила в Узбекистан.
Зі слів свого нового знайомого з берегів Амудар’ї, невелика група базарників сьогодні знаходиться під покровительством громадянина Азербайджану, справжні ім’я та прізвище якого з певних міркувань я не вказуватиму. Хай це буде просто Манат-огли. Так-от, цей Манат-огли правоохоронним органам дуже добре “відомий”. Декілька років тому його цілком справедливо було депортовано з України. Тут я хотів би дещо уточнити. Дану депортацію, як і належить, затверджували в області за матеріалами, які готувалися у Ковелі. Після депортації відповідні документи повинні були надійти державній прикордонній службі. Однак цього правила, чітко визначеного спеціальними нормативними актами, працівники підрозділу органів внутрішніх справ чомусь не дотрималися. Прозвітувавшись перед своїм міністерством, недбайливці у погонах не повідомили прикордонне відомство про те, що Маната-огли визнано в Україні “персоною нон-грата”.
Суворого “вердикту” долі Манат-огли не злякався і вже через декілька місяців повернувся в Україну, але уже з іншим паспортом. Маючи нові документи, він почав і жити “по-новому”. Зокрема, переглянув свої стосунки з тими структурами, які можуть вплинути на термін його подальшого перебування у нашій країні. Зареєструвавши на себе автомобіль з українськими номерами та бізнес – на підставну особу, Манат-огли, кажуть, запропонував свою допомогу нечесним на руку посадовцям у мундирах, вирішуючи різного роду їх проблеми. Очевидно, дався взнаки гіркий “досвід” попередніх контактів із силовиками. Єдиною умовою, яку висував Манат-огли, було те, щоб представники різних структур “кришували” його… по черзі.
Така позиція іноземця не залишилась непоміченою серед правоохоронців, і через деякий час він уже почав “направляти” на “правильний шлях” прибульців з інших країн, “підім’явши” під себе на ринку невелику громаду. Завдяки покровителям Манат-огли отримав для себе своєрідну індульгенцію. Він навіть “пустив” родинні коріння на Волині, а контакти із поборниками букви закону поставив на “планову” та взаємовигідну основу. Злі язики стверджують, що Манат-огли особисто узгоджував з одним посадовцем кількість осіб та категорію іноземних торговців, яких необхідно покарати під час проведення на ринках чергової облави. Разом з тим, він добивався поблажливого ставлення до вихідців із Середньої Азії і вони, як правило, відбувались легким переляком або скороченням терміну перебування в Україні, без додаткових матеріальних втрат. А мотиви до покарання базарників з іноземними паспортами були більш ніж банальні – поява у громадських місцях у нетверезому стані.
Результати спецоперації “Іноземець”, яку міліція та податківці спільно провели на ковельських ринках, ще не оприлюднювались. Але з достовірних джерел відомо, що громадян Узбекистану правоохоронці не затримували. Це говорить про те, що тема підневільних торговців зі Сходу тут навряд чи буде вирішена. Принаймні, найближчим часом.