У неділю, 9 жовтня, Волинський обласний музично-драматичний театр ім. Т. Шевченка розпочинає свій 66-ий театральний сезон. Наш кореспондент зустрілася з директором театру Богданом Березою, щоб довідатися про прикметні особливості у творчому житті колективу...
У неділю, 9 жовтня, Волинський обласний музично-драматичний театр ім. Т. Шевченка розпочинає свій 66-ий театральний сезон. Наш кореспондент зустрілася з директором театру Богданом Березою, щоб довідатися про прикметні особливості у творчому житті колективу.
Валентина ШТИНЬКО
— Богдане Степановичу, зовсім недавно колектив повернувся зі Львова і, наскільки мені відомо, отримав позитивний імпульс від спілкування як із львівським глядачем, так і з професійною критикою. Розкажіть, будь ласка, про це докладніше. — Справді, гастролі у Львові дали позитивний заряд трупі. Адже Львів — на мій погляд, місто дуже театральне і далеко не кожен обласний колектив наважується їхати туди на гастролі. У Львові видається кілька театрознавчих часописів, відкрито театрознавчу кафедру в університеті. Там є вимогливий глядач, який має з чим порівнювати, професійна критика, яка висловила схвальні думки про творчий напрям нашого театру. Їх ми, зокрема, почули з вуст відомого театрального критика Світлани Веселки, художнього керівника Національного академічного драматичного театру ім. Марії Заньковецької, народного артиста України Федора Стригуна, викладача кафедри театрознавства Львівського університету Майї Гарбузюк та інших. Йшлося ж про дві вистави, які ми винесли на суд львівського глядача: “Приборкання норовливої” за Шекспіром і “Без вини винні” за п’єсою російського драматурга Олександра Островського. Обидві постановки здійснив режисер Петро Ластівка. Якщо ж до цього додати, що ми отримали прихильність глядача і нормальний фінансовий збір (хоч на гастролях ми не заробляємо, бо це пов’язано з дуже великими витратами), то є всі підстави для доброго робочого настрою. — Хотілося б довідатися, що чекає у новому сезоні на волинського глядача? — Розпочнемо сезон виставою “Мартин Боруля” за п’єсою Івана Карпенка-Карого того ж таки режисера Петра Ластівки. На театралів чекає не тільки зустріч із невмирущою класикою, а й цікава гра акторів, як уже знаних, так і молодих. Щороку колектив здійснює кілька нових постановок, і цьогорічний сезон — не виняток. Нині йде робота над виставою “Северин Наливайко” за Спиридоном Черкасенком. Це історична драма, але вона напрочуд точно перегукується із сьогоденням. Після останніх подій у нашому політикумі, гадаю, вона сприйматиметься цілком злободенно. Готуємо і дитячу виставу “Мауглі” за Кіплінгом. Це перша на волинській сцені режисерська робота Дмитра Мельничука, якого глядачі знають більш як актора. Ці вистави будуть готові найближчим часом. А далі є намір приступити до роботи над виставою за відомою п’єсою Бертольда Брехта “Тригрошова опера”. Ну і, звісно ж, не залишаться поза увагою новорічні та різдвяні свята. Словом, ми сподіваємося, що наші пошуки і старання знайдуть відгук у серці глядача. — До речі, про глядача... Особисто мені, коли буваю у театрі, болить кожне порожнє місце. А ще — гнітить невихованість молоді, яка приходить у театр, її нерозуміння специфіки акторської роботи. Адже актор — не магнітофон, який можна увімкнути і вимкнути. А мобільник може задзеленчати посеред найдраматичнішого монологу... А як до цього ставляться актори? — Щодо порожніх місць, це прийнято вважати проблемою не глядача, а театру. Але мусимо пам’ятати, що наш театральний зал на 800 місць свого часу будувався передусім як приміщення для партійних конференцій. Його навіть деревом оббили, дбаючи про респектабельність, але зовсім не дбаючи про акустику. Для Луцька із населенням менше, ніж 200 тисяч, цей зал явно завеликий, таких і на Заході нема, тому навіть найцікавішою театральною постановкою важко добитися аншлагу. Порівняйте із тим же Львовом, де понад 700 тисяч мешканців... Щодо мобільників, то перед початком кожної вистави ми просимо їх вимкнути, та, на жаль, не всі наше прохання чують. Не думаю, що потрібно вживати якихось спеціальних заходів для виховання театрального глядача, передусім це проблема загальної культури людини. Нинішній наш молодий глядач зазнав руйнівного впливу засилля порнопродукції, насильства, крові, убивств, що лилися із екранів телебачення. А тут — живе спілкування, його ніщо не замінить, але до нього треба бути готовим. — Проблема — молодь і театр — має ще й іншу іпостась: забезпечення акторськими кадрами. Адже, коли сорокалітній актрисі доводиться грати Джульєтту чи Мавку, то це не завжди сприймається добре. — Ця проблема роками існує у всіх обласних театрах і зав’язана вона на фінансуванні. Ну не хочуть випускники Київського театрального інституту їхати в обласні центри на жалюгідну зарплату і хронічну відсутність житла. Тому дуже важко людей зберегти і втримати. Проблему припливу молодої творчої крові нам вдалося значною мірою вирішити відкриттям на базі Волинського училища культури і мистецтв акторського факультету. Його випускники досить вдало влилися у наш колектив, а ми намагаємося створити відповідну атмосферу для їх творчого росту. У цьому сезоні плануємо відкрити малу сцену, вже переобладнали для цього репетиційний зал на четвертому поверсі. Це дасть можливість молоді поекспериментувати, вдатися до творчих пошуків. Мала сцена — це і творчі відкриття молодих режисерів. Словом, це те, що театру вкрай необхідне, але проблема знову ж таки в коштах. Потрібно ще тисяч 70, щоб завершити роботу. А спонсорів, на жаль, не видно. — А чи задовольняє вас рівень так би мовити “доморощених” акторів? — Вважаю, що багатьох із них через кілька років захочуть бачити у себе столичні театри. Актор — професія особлива сама по собі, а нинішнє ставлення до неї суспільства створює додаткові труднощі. Сьогодні навряд чи якийсь батько чи мати порадить своїй дитині вступити у театральний інститут. Та й сама молодь стала прагматичнішою, можливо, цинічнішою. Тільки чи маємо ми право її за це звинувачувати? А ось допомогти у ставленні, пошуках свого шляху мусимо, у тому числі й засобами театру.
