ЩО Ж КРИЄТЬСЯ ЗА ПЛІВКАМИ МАЙОРА МЕЛЬНИЧЕНКА?

Володимир ЛИС

Підняти завісу над ними, спрогнозувати подальший розвиток подій спробували учасники міжнародної конференції, яка відбулася у Києві.

П’ять років тому, восени 2000-го, політичне і суспільне життя України сколихнули два потужних вибухи — спочатку зникнення Георгія Гонгадзе, потім початок так званого касетного скандалу, де записи одного з президентських охоронців — майора Миколи Мельниченка — мали пряме відношення до зникнення, а потім убивства опозиційного журналіста. Тоді багатьом здавалося, що ось-ось відбудуться суттєві зміни в українському суспільному бутті. Та через довгих п’ять років як справа із вбивством Гонгадзе, так і все, що пов’язано із плівками Мельниченка, неначе завмерло на якійсь невидимій точці.
Спробували дати відповідь на питання, чому так сталося, учасники Міжнародної конференції «Минуле і майбутнє української політики та плівки Мельниченка», організаторами якої виступили Інститут масової інформації з України та Центр Прес-Нау з Нідерландів. Впродовж усієї конференції не покидало враження про якийсь прихований механізм, заради якого, можливо, конференція і організовувалась, про намагання деяких її учасників відштовхнути самого призвідця цієї справи —майора — на узбіччя, а то й скомпрометувати його, перевести стрілки із справи Гонгадзе у сферу політичної і юридичної плутанини.

ЯК ЖЕ БУЛО НАСПРАВДІ?
Юридичні та політичні контрверсії, які супроводжували процес запису, оприлюднення та використання плівок Мельниченка, несподівано постали у зовсім іншому світлі. Змусили глянути іншими очима на те, що відбувалося у вересні-грудні 2000 року. Як стало зрозуміло із виступів Олександра Мороза, іноземних експертів Лоуренса Слота і Коріне де Фріс, робота над плівками, зокрема, їх експертиза проводилася уже всередині жовтня того року. Хоча Мельниченко лише 28 жовтня отримав закордонний паспорт, а 26 листопада поїхав з України.
Процес дослідження плівок, за словами голландських експертів, був тривалим і скрупульозним. Залучалися спеціалісти із Амстердамського університету, бо і Мороз, і його соратник народний депутат України Віталій Шибко побоювалися, що плівки підроблені. Та водночас стає зрозумілим, що вже тоді політикам було ясно — загадковий майор виконує чиюсь волю, він маленька ланка у великому ланцюгу. Тодішній народний депутат Олександр Жир, який багато зробив для того, щоб справа набула якомога більшого розголосу, взагалі вважає, що не лише плівки, а й сама справа Георгія Гонгадзе є лише «маленьким зернятком у великому ланцюзі злочинів, про які йшлося у кабінеті Президента». Отож постає запитання: робив Мельниченко сам записи чи він справді лише іграшка в чиїхось руках?
За словами Олександра Жира, крапку в цій історії буде поставлено лише років через п’ятнадцять, коли в Україні буде незалежний суд і коли в Україні будуть незалежні журналісти, які зможуть провести власні розслідування, ні на що не оглядаючись, насамперед на того, хто стоїть за плечима і може в будь-яку хвилину вистрілити, не боячись, що його знайдуть. Власне кажучи, таке розслідування пробував провести незалежний журналіст Володимир Бойко, отой самий, на якого вже робили замахи і били в Донецьку та Києві. За його версією, яку він обнародував на конференції і яка викликала полеміку, навіть не полеміку, а швидше просто заперечення, прослуховування велося відразу в чотирьох кабінетах, а не лише в президентському. До того ж воно було таке собі «планове», як, мовляв, відбувається в багатьох країнах.
До речі, цікаве свідчення справжності того, що записано, навів той же Олександр Мороз. Якось вранці під час чергової пробіжки він зустрів нині вже покійного міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка. Обмінялися короткими репліками, а згодом Олександр Олександрович порадив Кравченку не бігати, оскільки для нього біг шкідливий. І ось на одній із плівок Мороз чує розмову Кучми і Кравченка, де останній розповідає саме про цю вранішню зустріч і повідомляє Кучму, що Мороз, мовляв, уже виглядає ліпше.

СУСПІЛЬСТВО ПОВОЛІ ПРОЗРІВАЄ?
Мабуть, найбільш суперечливим було питання про те, які ж все-таки наслідки мало обнародування цих знаменитих плівок. На думку Олександра Мороза, саме зникнення Гонгадзе і події, що послідували за ним, збурили суспільство, яке дедалі більше скочувалося до тоталітаризму. Восени того ж 2000 року в Кучми і його оточення був план дострокових виборів у Верховну Раду, які повинні були остаточно закріпити панування тодішнього режиму. 29 листопада, за словами Мороза, тодішній Президент повинен був оголосити, що відправляє уряд Віктора Ющенка у відставку. А 28 листопада якраз і були озвучені «плівки Мельниченка». І Кучмі стало вже не до відставки уряду.
Водночас, як зауважували учасники дискусії, зокрема, відомі політологи Володимир Полохало, Кость Бондаренко та інші, з того часу мало що змінилося. На певний час режим Кучми навіть зміцнів. Хоча не можна і не погодитися з думкою голландських експертів, що просочування інформації на Захід і всередині українського суспільства сприяли тому, що воно змінювалося, і чим більше знали правди про події в Україні на Заході, тим більше руйнувалася система з середини, створювалися передумови до того, що потім вивело людей на майдани. Разом з тим доводиться констатувати, що влада, в тому числі і та ж, що змінила кучмівську, не стала моральнішою.
Кілька учасників конференції присвятили свої виступи міркуванням на предмет того, чи була змова старого і нового режимів про замовчування подій довкола вбивства Гонгадзе і «плівок Мельниченка». Чому, наприклад, той же Мельниченко зареєстрував свої плівки, як свого роду «товарний знак»? Що за цим стоїть? Чому не можуть зустрітися , як неодноразово було обіцяно, Генпрокурор Піскун і загадковий майор? Але, як виявилося, згідно з українським законом Генпрокурор не має права на слідчі дії і якби Мельниченко довірився йому, дав свідчення і передав матеріали, то вони б автоматично втратили будь-яку цінність. Отож, виникає підозра, що ведеться така собі гра — чи то хто кого перехитрує, чи то хто краще вбережеться...
Володимир Бойко ж твердить, що ані оригіналів записів, які нібито є на плівках, ані апаратури, якою велися ці записи, вже не існує. А є лише аудіофайли. Тобто те, що навряд чи може бути аргументом при розгляді в суді.

ЯКА Ж ЮРИДИЧНА ВАГА ПЛІВОК?
Можливо, найцікавішим було третє питання, винесене на конференції — якою ж є насправді юридична вага «плівок Мельниченка»? Тут свої думки висловили, окрім Лоуренса Слота і Володимира Бойка, відомі своїм захистом тоді ще кандидата в Президенти Ющенка юристи Микола Катеринчук і Микола Полудьоний. Насамперед всі вони з сумом констатували, що в Україні досі по суті нема незалежного слідства. Що розгляду справи щодо плівок, а втім, як і вбивства Гонгадзе, як складової чи основної частини піднятого материка, не варто чекати до закінчення чергового виборчого процесу, під час якого плівки ще не раз використовуватимуться. Що при намаганні перекласти вину на тих, хто, власне, і починав цю справу, варто чекати ще й не таких поворотів.
А насамперед виявилася дуже цікава юридична колізія. Якщо Микола Мельниченко робив записи сам, як він спочатку про це заявляв, як український громадянин і патріот, що дізнався про негідні дії влади, тоді нема проблем. Тоді його свідчення можуть бути прийняті до уваги, як і його записи. А ось якщо він робив це не за покликом власної совісті, а як людина спецслужби, то тоді його дії підпадають під Закон про оперативно-розшукову діяльність. А якщо він ще й діяв у групі з іншими працівниками спецслужб, то тоді він мусив це робити лише з санкції суду. Якщо такої санкції не було, то всі ці записи не мають жодного значення як докази і не будуть прийняті до розгляду жодним судом. Отож, цілком ймовірно, що попереду абсолютно прогнозований глухий кут. І цілком закономірно, що виникає запитання: а чи не саме до цього підводять нас події останнього часу, в тому числі й ця міжнародна конференція.
Щоправда, один з її організаторів, керівник Інституту масової інформації Сергій Таран і зарубіжні експерти категорично заперечили, що вони є інструментом в будь-чиїх руках. А Олександр Мороз, відповідаючи на запитання кореспондента «Волині», чи не є цей захід, в якому активну участь брали відразу три народні депутати від СПУ — він, Віталій Шибко і Микола Рудьковський, вже роботою на наступну виборчу кампанію, відповів, що, мовляв, прийшли, тому що їх запросили і що вони брали колись активну участь у цій справі. Однак полеміка між соціалістами і «народниками» Володимира Литвина, відголосок якої пролунав і на конференції, доводить, що таки щось у цьому є, і маховик розкрутки по-новому вже запрацював.
Досвідчений адвокат Микола Полудьоний звернув увагу, що ніде на плівках Леонід Кучма не дає прямої вказівки на те, що Гонгадзе повинен бути убитий. А, отже, мова може лише йти про викрадення Гонгадзе, і вже зовсім несподівана думка пролунала — а як може повернутися справа, коли раптом Кучма на суді чи до суду заявив би, що він давав санкцію на проведення записів, що вони робилися з його відома? Тоді, допускають юристи, справа взагалі втратить будь-який сенс. А, може, до цього також йдеться?

НОВИЙ ПОВОРОТ У СПРАВІ
Виступаючи під час дискусії, автор цих рядків відверто висловив думку, до якої приєдналися ще кілька колег-журналістів — про прихований механізм нового повороту у справі з плівками Мельниченка. Щоправда, організатори конференції ставили інші запитання: «Хто виграв і хто програв?», «Хто виявився переможцем і хто переможеним?», «Чи відбувся розкол правлячої еліти і як ставиться суспільство до цієї справи?», «Чи зросла залежність від Росії після «плівок Мельниченка»?». Але на ці запитання, принаймні, можна було висловлювати гіпотези. А ось на ті, які виникали вже в ході конференції, дасть відповідь лише час. Чому, наприклад, саме в день проведення конференції з’явилося повідомлення про замах на Мельниченка у США? У справі відомого бізнесмена Фельдмана вперше була спроба пред’явити як доказ записи у кабінеті Кучми, де згадувалося прізвище Фельдмана. Чи не було це таким собі «пробним каменем»? Чому з’явилася думка, яку оприлюднили відразу кілька журналістів, що розкручували «плівки Мельниченка» ті ж, хто замовляв і організовував вбивство Георгія Гонгадзе?
Водночас не можна не згодитися і з думкою народного депутата Шибка, яку він висловив у відповідь на запитання кореспондента «Волині»: чи не пов’язана нова розкрутка цієї справи із відомими скандалами вже в середовищі нової влади, які третя сторона хотіла б використати на свою користь?
— Суспільство, на жаль, якось непомітно заспокоїлося після вбивства Гонгадзе. Воно не здригнулося, а ті, хто був причетним, — не покаялися. У своєму недавньому виступі Григорій Омельченко сказав, що є люди, які досі перебувають при владі, зв’язані у великому ланцюгу і які не хочуть, щоб справа вирішилася так, як належить. А так не повинно бути і треба про це нагадувати.
А ось Лоуренс Слот з точки зору тих, хто слідкує за подіями в Україні з Європи, нагадав, що там вважають позитивним вже можливість в Україні все це обговорювати. Що преса і політичні діячі можуть вільно висловлювати про все це думки. Водночас він зауважив, що коли ми забудемо той трагічний період, пов’язаний з убивством Георгія Гонгадзе, як уже траплялося у минулому, то це і буде повернення до того самого минулого, коли можна було безкарно вбивати і сподіватися, що це не матиме ніяких наслідків.