Плелась павутина і звалася «бабине літо», —
Дівочі зітхання, жіночі печалі й слова.
Ти, може, кохана, а, може, ніким не зігріта,
Ти, може, дружина, а, може, навіки одна.
Ірина Бойко с. Затурці
Плелась павутина і звалася «бабине літо», — Дівочі зітхання, жіночі печалі й слова. Ти, може, кохана, а, може, ніким не зігріта, Ти, може, дружина, а, може, навіки одна.
Дихає смутком небо далеке і близьке, Літо згорає в тремтінні сухої трави, І пропливає маревна нитка, мов низка, Зіткана з болю, чиєїсь любові й журби.
Так тонкострунно лине мелодія світом, Ми ще зіграєм сповнений вірності блюз, Щоб не злякати раптом нам бабине літо, Хочеш, до тебе з ніжністю я пригорнусь.
