До голови обласного відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів Івана Матвійовича Остапюка у ці осінні дні прийшов поважний ювілей — 70-ліття...
До голови обласного відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів Івана Матвійовича Остапюка у ці осінні дні прийшов поважний ювілей — 70-ліття.
Наталка КАЛИНОВСЬКА
— Іване Матвійовичу, у такі дні, певно, згадується пройдений шлях, прожиті роки. А де він починався? — На Волині, у селі Лаврів Луцького району. Встиг закінчити лише перший клас, як почалася війна. Згоріло село, у тому числі дісталося і нашій родині. В сім’ї було четверо дітей — я та дві сестри і брат. Старший мій брат Костянтин пішов на фронт та й не повернувся. Тужила за ним мама Василина Степанівна, виглядав з далеких доріг батько Матвій Фадейович, але свого сина, а мого брата, так і не дочекалися. Бід на нашу сім’ю випало немало. Сестру Степаниду у післявоєнний час вивезли в Сибір з чоловіком за те, що він у школі розповідав дітям про історію України. Хоч вони й повернулися на батьківщину, але, зрозуміло, що репресії вкоротили їй віку. — Часто вас можна побачити на концертах, виставах, які відбуваються чи то в обласному театрі імені Т.Г.Шевченка, чи в народному домі «Просвіта». Відчувається, що ви любите пісню, музику, мистецтво. Це якимось чином пов’язано з вашою професією? — Хоч у мене й дві професії, але перша, видно, наклала відбиток на все життя. Я закінчив Ківерцівський культосвітній технікум, працював інспектором відділу культури у колишньому Сенкевичівському районі, займався безпосередньо організацією творчих колективів. Згодом повернувся у своє село, щоб допомогти батькам. Адже жили вони на хуторі і їх так насильно переселяли, що хату зруйнували й довелося їм жити, по суті, в хліві. Голова сільської ради пообіцяв сприяння у побудові хати з умовою, що я повернуся до села і займуся організацією художньої самодіяльності. При мені були у нашому селі і музичні гуртки, і хоровий колектив. Досі у церковному хорі співають вже старші люди, які колись співали разом зі мною в хоровому колективі. А ще пам’ятають мої односельчани проводи в армію, які я як секретар комсомольської організації, проводив у своєму селі. — Ви сказали, що маєте дві спеціальності. — Я закінчив економічний факультет Львівського сільськогосподарського інституту, і двадцять років пропрацював сперш у Львівському тресті радгоспів, а згодом там же в об’єднанні цукрової промисловості. Наш вплив поширювався на чотири області, в тому числі й на Волинську, де я часто бував. Згодом уже на Волині працював в обласному управлінні сільського господарства, на хмелефабриці, а на пенсію вийшов з тодішньої Рокинівської науково-дослідної станції. — А коли ви очолили обласне відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів? — Вісім років тому. Власне, після того, як було створено таке об’єднання в Україні, на чолі якого народний депутат, академік Ігор Юхновський. Особливість нашого об’єднання в тому, що його членами можуть бути як колишні воїни радянської армії, так і воїни УПА, пенсіонери, ветерани, які працювали в різних галузях народного господарства. — Знаю, що ваше об’єднання має свій хор, який носить гарну назву «Злагода». Певно, у його створенні чимала ваша заслуга? — Хор — це, можна сказати, моє і наше спільне дітище. Він існує стільки ж років, як і наша ветеранська організація. У хорі співають десятки не просто ентузіастів, а людей, залюблених у пісню, навіть колишніх фахівців. Сьогодні не можна уявити «Злагоду» без Надії Тарасюк, Енни Юрченко, Ярослава Онофрука, Петра Холодюка та, власне, мені б хотілося назвати кожного з наших сорока хористів. Ми виступали й у Криму, в Житомирській, Вінницькій, Івано-Франківській, Львівській областях. Відгукуємося на запрошення ветеранських організацій і їздимо на відзначення різних пам’ятних подій. Мушу сказати — непросто це дається. Знову ж таки через обмежені фінанси. І керівники хору — його художній керівник, заслужений працівник культури Євген Шаюк, і хормейстер Іліодор Чернецький, і акомпаніатор Ніна Ребковська та й кожен з учасників — великі ентузіасти. Хоч, відверто кажучи, для мене це немалий клопіт — бо ж не тільки співаю в хорі, а й займаюся організаційними питаннями. Радує те, що наш колектив удостоєний звання народного. До речі, «Злагода» виступатиме з творчим звітом в день мого ювілею, тобто 20 жовтня, в обласному театрі ляльок о 17-ій годині. Тож користуючись нагодою, запрошую в театр всіх наших шанувальників. — А чим ще захоплюєтеся? — Пасікою, бджолами. У Лаврові маю так звану дачу з пасікою. Там нині понад двадцять вуликів і то така радість, що вам не передати. А ще моя втіха і радість донька Оксана, внучки Ярослава і Зоряна, які живуть у Рокинях.
