«Анастасія Філатенко – це не тільки народний міністр освіти і культури Волині, це – ціла планета...» (Фото) - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 25.18 € 27.95
«Анастасія Філатенко – це не тільки народний міністр освіти і культури Волині, це – ціла планета...» (Фото)

Нехай не згасне свіча пам’яті!

Олександр ФІЛЮК, Леонід МАКСИМОВ

«Анастасія Філатенко – це не тільки народний міністр освіти і культури Волині, це – ціла планета...» (Фото)

«Життя, віддане журналістиці», — вечір-спомин під такою назвою був проведений напередодні роковин із дня закінчення земного шляху заслуженої журналістки України Анастасії Філатенко (1941—2018). Його організувала дирекція Волинської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки у співпраці з редакцією нашої газети

Дійство відкрив народний артист, заслужений діяч мистецтв України, художній керівник камерного оркестру «Кантабіле» Товій Рівець.

Якби я вів щоденника, — сказав Товій Михайлович, — то, мабуть, написав там, що немає жодної події в моєму свідомому мистецькому житті, яка б не перепліталася з голосом і словом журналістки, друга, особистості, прекрасної жінки Анастасії Володимирівни. Кожна її інформація, резюме, сама присутність на наших концертах відіграли велику роль в популяризації спочатку оркестру «Волинянка», який переживав період ренесансу, а згодом і «Кантабіле». Коли згадуєш все це, то думаєш, що є люди-планети, зірки, а є люди з короткими подіями в своєму житті. Анастасія Філатенко — це ж ціла планета...

Плакала скрипка Товія Рівця...
Плакала скрипка Товія Рівця...

 Свою шану і пам’ять Товій Рівець передав діамантовим, як висловився, твором французького композитора Жуля Массне «Роздуми».

«Коли згадуєш все це, то думаєш, що є люди-планети, зірки, а є люди з короткими подіями в своєму житті. Анастасія Філатенко — це ж ціла планета...»

І такий початок, а ще поезія Ліни Костенко, яка звучала, були своєрідним камертоном, який визначив тон і настрій подальшої розмови. Ведучі вечора-спомину завідуючі відділами Волинської обласної універсальної наукової бібліотеки Ольга Кириченко та Жанна Литвина запрошували до слова тих, хто добре знав Анастасію Філатенко, хто з нею працював і в чиєму житті її професійне слово, небайдужість та принциповість залишили вагомий слід.

Хвилиною мовчання вшанували присутні пам’ять Анастасії Філатенко
Хвилиною мовчання вшанували присутні пам’ять Анастасії Філатенко

 «Мені не соромно за прожиті в журналістиці літа, і я їх ні на що не проміняю. Дякую журналістиці за людей, яких хотілося наслідувати, а не лише писати про них», — ці слова Анастасії Філатенко визначають її ставлення до обраної професії, до того, що обраний фах — це зміст її життя. З 1967 року, після закінчення Київського державного університету імені Тараса Шевченка вона, уродженка Київщини, приїхала на Волинь і назавжди зріднилася з цим краєм. 45 літ віддала єдиному в житті виданню — газеті «Радянська Волинь» (пізніше — це «Волинь-нова», «Волинь»). Разом з його редакторами Полікарпом Шафетою, Степаном Сачуком, Олександро Згоранцем та колективом творила обличчя улюбленої газети. Організатори вечора-спомину завдяки газетному фонду книгозбірні відшукали навіть першу публікацію молодої журналістки (неймовірно ліричну!), а також представили для огляду десятки інших (із тисяч!), які вийшли з-під її пера за багато літ.
Завідуючи відділом культури та освіти, Анастасія Філатенко об’їздила великі і малі села Волині. Жодна радісна подія у житті шкіл, культосвітніх закладів, чи вирішення якоїсь проблеми не обходилися без неї. І коли слово надали головному редактору «Волині» Олександру Згоранцю, то він сказав:

— Я теж згадаю зворушливу поезію Ліни Костенко, яка сьогодні тут звучить, але дещо перефразовану: «Якщо Філатенко і зігнуть у дугу, то ця дуга напевно, буде вольтова». Ці слова Анастасії Володимирівні цитували колеги, друзі, коли вона вже не працювала, коли провідували її вдома. Кожен скаже, що це символ порядності, чесності, справедливості. Не було інтернету, а Анастасія Філатенко знала, що робиться в кожній школі, бібліотеці, будинку культури. Не випадково цю журналістку називали народним міністром освіти і культури Волині.
Олександр Олександрович висловив вдячність організаторам вечора-спомину.

Слово шани – від головного редактора газети «Волинь» Олександра Згоранця
Слово шани – від головного редактора газети «Волинь» Олександра Згоранця

 Про те, наскільки цінувалося слово Анастасії Філатенко на сторінках газети стосовно творчого доробку акторів самими героями публікацій говорила заслужена артистка України Лариса Мікоян, директор Волинського академічного театру ляльок, заслужений діяч мистецтв України Данило Поштарук, народний артист України Василь Чепелюк.

«Я людина прямолінійна, у мене біле, то біле, а чорне, то чорне. Вважаю, що в журналістиці не повинно бути сірого», — так висловилася про себе і колег Анастасія Володимирівна. Що в цих фразах нема і крихти лукавства чи перебільшення ілюстрували своїми спогадами заслужені журналісти України, ветерани української журналістики Святослав Пирожко і Василь Федчук, а також Антон Антонюк, який свого часу очолював Луцький міський відділ культури й активно співпрацював з Анастасією Філатенко.

На вечорі-спомині мова йшла і про особливу любов Анастасії Володимирівни — любов до художнього слова, до книги. І не випадково він проходив в головній книгозбірні області. Анастасія Філатенко була не просто найактивнішим читачем, людиною, яка допомагала своїми публікаціями вирішувати проблеми закладу, — вона жила турботами і печалями його працівників. Довгі роки безкорисливої дружби пов’язували її з Галиною Кухарською, яка тривалий час очолювала обласну бібліотеку для дорослих. Галина Сергіївна, яка була поряд з подругою і в радісні, і в сумні моменти життя, не могла втриматися від сліз, коли їй було надано слово. З хвилюванням згадували багатолітню подругу Валентина Ілляшенко, Любов Голубєва, Любов Ганейчук...

Серед багатьох нагород за багаторічну працю є і найпочесніша - звання «Заслужений журналіст України».
Серед багатьох нагород за багаторічну працю є і найпочесніша - звання «Заслужений журналіст України».

 Незрадлива любов до книги була і в керівника журналістського колективу «Радянської Волині» Полікарпа Шафети. З початку 1970-х років, понад десятиліття існував, говорячи сучасною мовою, проект «Прочитаймо книгу разом», у ході якого читачі газети брали участь в обговоренні творчості відомих письменників сучасності. Ця акція стала можливою завдяки співпраці газети з колективами середніх шкіл, працівниками бібліотек, музеїв, новоствореною організацією — товариством книголюбів. Обговорення, зокрема, роману Олеся Гончара «Твоя зоря» Анастасія Філатенко, яка безпосередньо висвітлювала цю тему, зуміла перетворити у велике свято зустрічі з улюбленим письменником, що відбулося 16 червня 1981 року. Про хвилюючу атмосферу у музеї-садибі Лесі Українки в Колодяжному говорила заслужений учитель України, лауреат премій імені Агатангела Кримського та Бориса Грінченка Олеся Ковальчук.

... Всі ми з дитинства. Те, якою була Анастасія Філатенко, — бере початок з її рідного села — Річиці Чорнобильского району на Київщині. Воно — від матері і батька. «У дитинства мого — чорнобильські джерела», — так говорила Анастасія Володимирівна. Адже після 1986 року її село внаслідок аварії на ЧАЕС опинилося в зоні відчуження. І все подальше життя вона тужила за рідними краєвидами, згадувала самобутнє мистецтво малої батьківщини, втілене у маминих неповторних вишивках. Роботи матері Анастасії Філатенко слугували і прикрасою вечора-спомину. Про це з теплотою розповідала директор Волинської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки Людмила Стасюк.

Ініціатор і організатор вечора-спомину - директор головної книгозбірні Волині Людмила Стасюк.
Ініціатор і організатор вечора-спомину - директор головної книгозбірні Волині Людмила Стасюк.

 А двоюрідна сестра Анастасії Володимирівни Катерина, яка приїхала того дня до Луцька з Ірпиня, що в Київській області, пригадала, якою зворушливою була зустріч Анастасії з рідним селом: маючи 72 роки, вона приїхала до стежок дитинства і, впавши на коліна, цілувала рідну чорнобильську землю, де зробила перші кроки.

Пані Катерина, як висловилася, була зворушена тим, що почула від присутніх. Вона ще раз пересвідчилася, що її сестра мала (має!) хороших колег, друзів, що є кому берегти пам’ять про неї.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.