Коли ж відновить роботу місцева оздоровниця з унікальними мінеральними водами та грязями?..
Коли ж відновить роботу місцева оздоровниця з унікальними мінеральними водами та грязями?
Галина СВІТЛІКОВСЬКА
І БДЖОЛА ЦЮ ВОДИЦЮ ЛЮБИТЬ З іржавої труби безперервно тече тоненька цівочка води. На смак вона досить солона. Суха осінь випила мінералку з довколишніх калюж і до колишнього бювету можна підійти. Кажуть, на глибині 10 метрів заклинило насос. Робітники лісгоспу намагалися його дістати, вирили котлован, однак без спеціальної техніки нічого зробити не вдалося. Сторож, який охороняє будівлі недіючого санаторію, каже, що влітку до калюжі з цілющою водою злітаються бджоли з усієї округи, всяка живність сюди тягнеться, корів від рівчака не відігнати. Виходить, відчуває все живе помічну дію журавичівських природних ліків. Чому ж людям таке лікування стало недоступним? — Мій син тут завгоспом, то я, поки він у від’їзді, сторожую. Не раз тут “приймав” різні комісії. Приїжджало і начальство з Ківерець, Луцька, Києва, і з-за кордону люди — з Польщі, із США, дивилися, що можна зробити. Уже й обіцяли кілька разів, що розпочнуть ремонт. А нічого не міняється,— зітхає Степан Мусійчук, супроводжуючи нас у своєрідній екскурсії по санаторію. Зарослі травою доріжки, потьмянілі дерев’яні альтанки, порожні корпуси. Зовні нічого тут не розграбовано, не знищено, однак, скільки може простояти дім пусткою? Всередині приміщень лютує грибок, давно вийшла з ладу каналізація, відключена електроенергія. У будинку для лікарів сподівалися застати головного лікаря санаторію, але з’ясувалося, що років три тому вона поїхала до Італії на заробітки. Жити ж якось треба. А ось сім’я колишнього масажиста оздоровниці Віталія Бугайчука і зараз тут мешкає. Віталій Іванович охоче погодився стати нашим гідом. Прибули ж ми до Журавич разом з депутатом обласної ради, лікарем-терапевтом Ківерцівської райлікарні Дмитром Сергійовичем Дремухом, який уже вкотре звертається з депутатськими запитами щодо необхідності відновлення роботи санаторію в Журавичах. Авторитетному лікарю з більш як сорокалітнім стажем ця проблема видається однією з найактуальніших. — Захворювання опорно-рухового апарату — остеоартрити, артрити, радикуліти — це чи не найбільш поширене лихо. В області зареєстровано майже 105 тисяч осіб із захворюваннями кістково-м’язевої системи. А от можливостей для повноцінної реабілітації цих пацієнтів на Волині нема. І Журавичівський санаторій з його унікальними грязями, водами, які є з домішками радону, просто гріх не використовувати,— переконаний Дмитро Сергійович, який і сам тут колись оздоровлювався, і пацієнтів сюди направляв. А мінеральну воду з Журавич, що за складом близька до “Миргородської”, як розповідає, раніше через день доставляли у райлікарню і призначали хворим у стаціонарі. — У нас був чудовий фізкабінет, застосовувалися також нетрадиційні методи лікування. Працювало п’ять лікарів. Знаю таких хворих, яких привозили сюди неходячими, а йшли вони звідси власними ногами. Були такі, що приїжджали з Києва, з інших областей мало не щороку, казали, що місцеві грязі й води не проміняють на жодні інші курорти,— згадує Віталій Бугайчук, показуючи нам приміщення, де раніше проводили грязелікування, адмінкорпус з колись любовно оформленим фойє і живим куточком, простору їдальню. На жаль, тепер скрізь помітні сліди запустіння. Більше п’яти років санаторій з майже столітньою історією не діє.
ТУТ ЛІКУВАЛОСЯ ПАНСТВО З ВАРШАВИ — За Польщі їздило у Журавичі “на води” панство з Варшави. Мій батько був добрим столяром, то його пан Михайло Кириленко, який купив у Журавичах землю спеціально для того, щоб відкрити пансіонат, найняв будувати дім для приїжджих. Я хлопцем був, ходив з батьком на ту будову. Дім у два поверхи мав понад 40 кімнат. Але дуже скоро став замалим і бажаючі підлікуватися винаймали квартири в багатших селян,— розповідає корінний житель Журавич Марко Андрійович Гонтар, для якого місцева оздоровниця — частина долі. Згадує, як в молоді літа мав добрий приробіток, збираючи для приїжджих “на води” гриби та ягоди. А що приїздили у пансіонат, який згодом став міжнародним, багатії, військові чини з усієї Європи, то й місцеві люди жили непогано. Пан дозволяв селянам безкоштовно набирати воду для лікування, то ж порядки у пансіонаті усі знали. Джерело з мінеральною водою знаходилось у той час у скляному павільйоні, який опалювався. Навіть у прохолодні дні після водних процедур хворі могли приймати ще й сонячні ванни. Це була дуже модна методика лікування і слава про журавичівські води і грязі ширилася далеко. У селі казали, що навіть аеропорт тут мали будувати, оскільки панам дошкуляло бездоріжжя. Марко Андрійович — колишній лісник. Життя його тісно пов’язане з санаторієм, навіть садибу звів поруч. На подвір’ї має власну свердловину, щоправда, на смак вода з неї не солона, хіба що трохи пахне йодом. Але господар твердо вірить, що є в ній радон, бо взимку його ставочок ніколи не замерзає, ще й травичка на дні зеленіє. — Чоловік мій у 80-і роки санаторій в селі з першого камінчика будував, бо старі будівлі після війни згоріли. І я у санаторії потім робила, прибирала, вахтером була. Багато людей з Журавич там мали роботу, дякуючи головному тодішньому лісівнику Дмитру Телішевському,— приєднується до розмови Меланія Онисівна, прохаючи від імені односельчан допомогти у відбудові санаторію.
ДЕ ВИ, ІНВЕСТОРИ? Для заслуженого лісівника України, колишнього начальника обласного управління лісового господарства Дмитра Антоновича Телішевського сумна доля Журавичівського санаторію — особливий біль. Це — його дітище. Довідавшись ще у 1959 році про унікальні води і грязі Журавич, Дмитро Телішевський загорівся ідеєю збудувати санаторій для лісівників. Виміняли у місцевого колгоспу шматок землі під майбутнє будівництво, створили лісництво, біля якого й заклали спочатку грязелікувальний корпус, пізніше — спальний на 50 місць. Офіційне відкриття санаторію Колківського держлісгоспу обласного управління лісового господарства в Журавичах відбулося у 1987 році. Старі знімки свідчать, що все тут було зроблено з любов’ю, дбайливо, по-господарськи. Як для себе. — З 1987-ого по 1995 рік тут було оздоровлено понад дві тисячі працівників лісового господарства і об’єднання “Волиньдерев”, яке теж брало дольову участь у спорудженні санаторію. Решту путівок розповсюджували серед усіх бажаючих. А путівки були доступними за ціною, і користувалися попитом. І зараз ще люди з інших областей телефонують. Зрештою маємо і великий досвід оздоровлення дітей, потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС,— розповідав голова обкому профспілки працівників лісового господарства Павло Матіюк, показуючи копії звернень у різні високі інстанції з проханням допомогти у відновленні оздоровниці. “Достукатися” до тих, від кого залежить вирішення проблеми, нелегко. У цьому ми переконалися на власному досвіді, опублікувавши кілька років тому аргументовану статтю того ж таки Дмитра Телішевського з конкретними пропозиціями щодо виходу з кризової ситуації. Оскільки у ринкових умовах утримувати санаторій самотужки лісівники не спроможні, пропонувалося створити на його базі акціонерне товариство, залучити інвестиції зі сторони. Були у статті ветерана й інші слушні зауваження, пропозиції. Але чомусь вони залишилися без уваги. Пояснення у всіх було одне: бракує коштів. — У 2002 році, коли йшлося про суму, необхідну для відновлення оздоровниці, називали цифру — 850 тисяч гривень, тепер мова йде про п’ять мільйонів. Отже, зволікати з реконструкцією санаторію не можна,— наголошував Павло Матіюк, висловлюючи позицію профспілок. Нині лід, здається, скрес. У відповіді на депутатський запит Дмитра Дремухи начальник обласного управління лісового господарства Богдан Колісник зазначає, що одна з польських фірм готова вкласти свої інвестиції у реконструкцію, щоправда, за умови відокремлення санаторію від господарської діяльності ДП “Колківський лісгосп”. Тому ведеться робота по створенню окремої юридичної особи — підприємства “Санаторій “Журавичі”. Виходить, історія може повторитися: оздоровниця знову матиме польського господаря. Наші фірмачі й олігархи чомусь зацікавлення оздоровчим об’єктом не виявляють. — На мою думку, найкращим виходом було б, аби фінансово-спроможні волинські підприємства на умовах дольової участі відродили санаторій. Тоді б волиняни, які на цих підприємствах працюють, мали б змогу оздоровлюватися,— висловлював свою точку зору депутат обласної ради Дмитро Дремух. Звичайно, важко бути впевненим, що у разі переходу санаторію до рук зарубіжних інвесторів, ціни на путівки залишаться доступними для простого люду. Але, як кажуть у Журавичах, нехай хоч хтось лікується, якщо у нас до оздоровниці руки не доходять.
