Денис Остапук із села Раків Ліс Камінь-Каширського району народився із рідкісною вадою – у нього нема стегнової кістки...
Денис Остапук із села Раків Ліс Камінь-Каширського району народився із рідкісною вадою – у нього нема стегнової кістки.
Василь УЛІЦЬКИЙ, Олександр ЗГОРАНЕЦЬ
— Хлопчик! – повідомив лікар і втома поступилась місцем радості. Усмішки з’явились і на обличчях зосереджених лікарів, і на обличчі жінки, яка тільки-но народила первістка. Але її серце тривожно кольнуло уже за кілька хвилин, коли у палату повернувся лікар. У нього знову було серйозне обличчя. „Не хвилюйтесь, але...”, — звернувся він до породіллі і молода мати з острахом зіщулилась, готова почути про причину, через яку не треба хвилюватись... Ваду у дитинки помітили уже коли немовля забрали з палати. Акушерка спробувала випростати підібгані ніжки хлопчика, але одна ніжка не випрямилась. У лікарки виступив холодний піт, коли вона зрозуміла, що ліва нога немовляти удвічі коротша за праву. Хлопчик народився із рідкісною вадою – у нього була відсутня стегнова кістка. Колінний суглоб починався одразу від тазу. — Я ще лежала на столі після родів, коли мені про це повідомили, — згадує, витираючи сльози, мама хлопчика Людмила Остапук. — „Господи, невже моя дитина не буде ходити?” – розплакалась я. З цим страхом батьки залишились сам на сам. Цікавість, співчутливі погляди, розпливчасті запевнення-сподівання, що хлопчик піде... Цього не бракувало. Але про те, що Денису елементарно треба оформляти інвалідність, батьки дізнались тільки через три місяці після його народження... — День, коли Дениско пішов, я не забуду ніколи, — каже мама хлопчика. – Я ж після родів думала, що все життя носитиму його на руках. А синочок пішов, як й інші дітки – у рік і два місяці. Він примудрявся, перехиляючись, обережно переставляти ноги, коли я його притримувала. А якось я йшла на кухню і просто гукнула його за собою: „Йдемо!” І він пішов! Сам! Я була на сьомому небі від щастя. Хоч самого свого маленького щастя, яке навчилось ходити, я вже не бачила за слізьми радості. Неможливо було без сліз дивитись, як мале хлоп’я, пересилюючи себе, з цікавістю мандрувало по хаті. Найбільше Дениско любив ходити сходами, завзято крокуючи ними вгору-вниз, ніби це найцікавіша гра на світі. Просто так було значно легше – ноги без особливих зусиль знаходили опору. Пізніше батько став набивати до підошви взуття на коротшій нозі легкі набивки. Згодом хлопчику ковельські протезисти зробили протез. Однак Дениско росте, змінюються пропорції його тіла. Що чекає на нього у майбутньому? — Може, якісь професори й знають, як можна допомогти, а ми тут, у селі, що знаємо? – кажуть батьки хлопця. Коли Денису виповнилось десять місяців, його показали київським лікарям із спеціалізованих інститутів. Тоді порадили почекати кілька років, поки хлопчина підросте, щоб подивитись, чи розвиватиметься зародочок стегнової кістки. Денискові вже шість років, і його складна вада, без сумніву, повинна бути предметом вивчення наукових інститутів. Хлопчик має постійно перебувати під наглядом лікарів. Адже важливо спостерігати за будь-якими змінами в його організмі і не допустити небажаних відхилень. А несподіванок на нього може підстерігати немало: від проблем з викривленням хребта до непорозумінь під час адаптації в дитячому колективі. — Дениску, тобі подобається ходити у дитячий садочок? – запитуємо хлопчину. — Я люблю садок, — відповідає він. – Ми там пишемо, рахуємо... — Ми віддали Дениска у звичайний дитячий садок, – продовжує мама хлопчика. – Спочатку йому там дуже сподобалось. Але через тиждень він прийшов і плаче: „Я більше не піду в садок, там мене перекривляють”. Нічого, кажу йому, діти звикнуть і з часом все буде добре. Зараз й справді його протеза ніхто вже не помічає. Але скільки ще таких ситуацій чекає на нього у житті? Кажу, щоб добре вчився, щоб міг мати хорошу роботу. Дитячий садок розташований далеко від дому Остапуків. Тато або мама садять трьох своїх синів – у Дениска є ще два менших братики – на велосипед і відвозять у садочок. Долати такі великі відстані хлопчику не під силу. А в чергу на отримання автомобіля Остапуків відмовились поставити. Не передбачено, мовляв, це законом для таких дітей. ...Важко було наважитись подружжю на нову вагітність. Ваду Дениска пояснили наслідками аварії у Чорнобилі. А де гарантія, що знову не повториться щось подібне? — Завагітнівши, я дуже переживала. І перше, що я запитала, коли пішла на УЗД, — чи є у дитинки ручки та ніжки? – згадує Людмила Остапук. – Було байдуже, хто народиться – хлопчик чи дівчинка, головне, що мені сказали: дитинка народиться здоровою. === — Останнім часом через вплив зовнішнього середовища на генофонд ми бачимо багато аномалій розвитку опорно-рухового апарату, — сказав завідуючий відділенням ортопедії і травматології обласної лікарні Михайло Аршулік. – Як правило, це вроджені скорочення кінцівок на кілька сантиметрів. Хоча такі патології, як у Дениса, зустрічаються дуже рідко. Але вони не закладені генетично, це наслідок впливу зовнішнього середовища – радіації, хімічних факторів. Тим паче, народився Дениско у Камінь-Каширському районі. Хлопчика, звісно, треба обов’язково уважно оглянути і тоді можна говорити про перспективи лікування. Теоретично, є можливості для подовження кінцівок – до 14 сантиметрів. Це багато. Є інші варіанти. Треба вивчати хлопчика. Однак, скоріш за все, найкращий вихід – це гарний протез. Хворого з якісним протезом часто не відрізнити від здорової людини.
