Чорнобильський біль невидимою ниткою ввійшов в його серце, коли він, 38-річний, першого червня 1987 року поїхав у відрядження в Чорнобиль.
32 роки з чорнобильським болем у душі
Серпень приніс Леодору Юрійовичу Сенюку, жителю села Полонка Луцького району, благородних 70 років
З цієї нагоди до затишної оселі ювіляра завітали перший заступник голови Луцької райдержадміністрації Олександр Озінович, голова районної «Спілки Чорнобиль» Федір Рузак, щоб привітати шановану людину з поважною датою та вручити йому державну нагороду Знак Пошани «Чорнобиль», грамоту – від Луцької райдержадміністрації та Подяку – від районної добровільної благодійної організації «Спілка Чорнобиль».
Чорнобильський біль невидимою ниткою ввійшов в його серце, коли він, 38-річний, першого червня 1987 року поїхав у відрядження в Чорнобиль.
Чорнобильський біль невидимою ниткою ввійшов в його серце, коли він, 38-річний, першого червня 1987 року поїхав у відрядження в Чорнобиль. На той час депутат Луцької міської ради (до речі, двох скликань) Леодор Юрійович працював водієм у луцькій автоколоні і отримав завдання доставити спеціалістів в чорнобильську зону. Пригадає, що жили в Чорнобилі, там же харчувалися, «правда, в горлі постійно відчувалася гіркота і дерло», але на те мало хто звертав увагу. І ось уже 32 роки чоловік живе з чорнобильським болем в душі, у постійній боротьбі з цілим букетом хвороб.
Я щиро вдячний своїй дружині Надії Григорівні, донькам та синові, невістці, зятям, улюбленим внукам, які мене повсякчас оберігають, підтримують. Я впевнений, що ніякі ліки так не надихають до життя, як мій надійний родинний тил. Незважаючи ні на що, я все таки щасливий чоловік, - каже Леодор Юрійович.
Ніна КОСТРУБА.
