Випускник Любешівського технікуму подарував навчальному закладу книгу спогадів про оборону Луганського аеропорту

Любешівський технічний коледж Луцького НТУ отримав книгу «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту» від свого випускника, оборонця ЛАП Богдана Дишка. 

Про це Любешівський Технічний коледж Луцького НТУ інформує на своїй сторінці у фейсбуці.

 Богдан Дишко – десантник 80 окремої десантно-штурмової бригади, кіборг Луганського аеропорту, головний сержант десантно-штурмового взводу розповів «Львівській Пошті» про усі подробиці боїв за аеропорт. Він також брав участь у бойових діях в Артемівську, Мар’їнці, Лисичанську, Авдіївці та у Пісках. Попри все пережите, Богдан вражає своєю стриманістю та оптимізмом. Зізнається, що війна таки змінила його, однак, тільки у кращу сторону.

У 2012-ому чоловік пішов на контрактну службу у 80-ту окрему десантно-штурмову бригаду у Львові. І вже у лютому 2013 року підписав контракт на посаду кулеметника на БТР-80.Коли почалася війна на Донбасі Богдан Дишко потрапив на Луганщину.  

– Вперше відчув якусь безвихідь після падіння літака Іл-76 у червні 2014-го. У той час я відпочивав після зміни, як раптом до мене прибігає один із наших бійців і тривожно перепитує: це збили літак? Коли я вийшов подивитися, що трапилося, то побачив, як у східній стороні все небо палає. Було дуже важко сприйняти це, бо ми розуміли, що на борту літака було мінімум півсотні пасажирів, - розповів військовослужбовець. – Пригадуючи це зараз, розумію, що якраз той момент і став для кожного з нас переломним. Бо тоді ми чи не вперше повірили в те, що можемо додому не повернутися. Всі тоді пережили шок: хлопці майже не їли, мало говорили між собою… Наступними днями ми вивчали територію, звідки здійснювався запуск ракети, що влучила в Іл-76. Літаки в той час взагалі не літали. Лише через кілька днів ми відправили літаком додому тіла рештки загиблих побратимів. Посприяла погода – було дуже вітряно, на дощ насувалось. Літак швиденько, по-бойовому, без світла злетів угору і попрямував на захід.

Сам процес поранення мені запам’ятався на все життя. Це було якось так, ніби час сповільнився, і мене всього вдарило, як муху хлопавкою, але так сильно і протяжно – на кілька секунд. Перше, що зробив після того, як прийшов до тями, намагався нащупати чи цілі ноги.

17 серпня 2014 року у селі Хрящовате під час обстрілу з реактивних систем “Град” одна ракета влучила в нашу машину, в силове відділення. – Ми тоді ховались за машиною, бо інших варіантів у нас не було. Розуміючи, що зараз все взірветься, ми пошкандибали звідти, хоч після вибуху всі були не в собі, і навіть не усвідомлювали, що нас усіх поранено і якої степені ці ушкодження, - пригадує Богдан Дишко. – Сам процес поранення мені запам’ятався на все життя. Це було якось так, ніби час сповільнився, і мене всього вдарило, як муху хлопавкою, але так сильно і протяжно – на кілька секунд. Перше, що зробив після того, як прийшов до тями, намагався нащупати чи цілі ноги.

 Поранення були множинні, осколки проникли у м’які тканини тіла. Але кістки були неушкоджені і хоча мав поранення обох ніг, не було втрати кінцівок. Також осколки зачепили лопатку.  В селі Побєда, у польовому шпиталі, захисника оперували. Пізніше вертольотом перевезли до Харкова, а через дві доби - до Одеси.  Загалом кіборг переніс 10 операцій. 

 Тепер військовослужбовець упевнений: не треба дозволяти собі опускати руки. Сказати собі: “Агов, чого це ти? Зберися!”. Якщо важко, можна зустрітися із другом, товаришем по службі чи командиром, поділитися думками, попросити поради чи просто поговорити.

– До війни я хотів багато що побачити, багато чим пожити, щось нове відчути, зрозуміти, порозважатися, відпочити. Після війни я дивлюсь на світ дещо інакше. Я вже бачу, що в цьому світі просто дрібниці, які нічого не варті, а що навпаки – неоціненне. До війни я живився світом, а тепер я стараюся собою живити близьких мені людей. Зараз мені цінніші моя сім'я і друзі. На службі також зустрів багато хороших людей. Більше ціную життя. Мрії змінилися і ставлення до них також. До АТО мрії були просто мріями, а тепер мріями займаюсь, щоб втілити їх у життя. Тепер у мене інше розуміння цінності часу, - розповів Богдан Дишко і зазначає, що, коли його називають «кіборгом» почувається гордо.