Кілька років тому ми розповідали про талановиту майстриню із села Туличів, що в Турійському районі, Марію Кравчук. Таких дивовижних, неперевершених за технікою, фантазійно-ліричних за творчим задумом виробів із соломки, які демонструвалися тоді на персональній виставці у Волинському краєзнавчому музеї, бачити ще не доводилося. Здавалося, у кожне своє творіння Марія вплітає не тільки житнє стебельце, а й літній промінчик сонця...
Кілька років тому ми розповідали про талановиту майстриню із села Туличів, що в Турійському районі, Марію Кравчук. Таких дивовижних, неперевершених за технікою, фантазійно-ліричних за творчим задумом виробів із соломки, які демонструвалися тоді на персональній виставці у Волинському краєзнавчому музеї, бачити ще не доводилося. Здавалося, у кожне своє творіння Марія вплітає не тільки житнє стебельце, а й літній промінчик сонця. Влітку 2002 року волинянка брала участь у І Міжнародному фестивалі солом’яного мистецтва в Мінську, торік перемогла у Міжнародному фестивалі солом’яних масок «Міфи і легенди», який проводив музей солом’яного мистецтва із США. Тож цілком логічним був і наступний крок — запрошення до участі у Міжнародній виставці ЕКСПО-2005, яка традиційно проходить у японському місті Нагойя. На прохання «Волині» Марія Кравчук поділилася враженнями від перебування в Японії
Марія КРАВЧУК
1. У ЯПОНІЮ ЧЕРЕЗ СИБІР Про Японію я і гадки не мала. Це така далека й така загадкова країна! І раптом Національна Спілка народних майстрів України запропонувала мені поїхати до Японії і представляти наше народне мистецтво на міжнародній виставці ЕКСПО-2005! Міжнародна агенція «Україна—Арт» відрядила нас, майстра по кераміці Юрія Нечая з міста Кременчука, що на Полтавщині, і мене, протягом місяця творчо працювати в павільйоні України. Незабутні враження почалися під час перельоту Київ—Мюнхен—Токіо—Нагойя. Я вперше лечу літаком і так далеко... Вперше подивилася, та ще й з висоти, на місце свого народження — Сибір. Моїх батьків, Василя й Ганну Посполітанів, після того, як вони повернулися з німецьких таборів, разом із великою родиною вивезли на Сибір. Там я 1954 року і прийшла на світ. Павільйон України на ЕКСПО був представлений народним мистецтвом, фольклором, ювелірними прикрасами з бурштину, національною кухнею. Щодня нас відвідувало до 20 тисяч людей, одного дня було навіть 24 тисячі. Головний глядач — японці, але там були й представники зі всього світу. Дні роботи почали спливати непомітно. Для мене почалося життя без виміру часу. Інша цивілізація, яка дивує і відкриває незвідане. Технічний прогрес японців, дисципліна і спокій в роботі, любов до своєї землі і нації вражають. Все вчасно до секунди, закон не обійдеш... Своєю творчістю я представляла народне мистецтво України й відчувала, що приносила радість і захоплення. Зацікавлений глядач посміхався мені, плескав у долоні від захоплення і висловлював слова вдячності. Просили сфотографуватися з ними. І так було щодня. А після роботи я намагалася побачити павільйони інших країн. Дві години щодня я мала змогу знайомитися з життям людей усіх континентів.
2. В ОБІЙМАХ КІККОРО І МОРІЗО ЕКСПО — всесвітня виставка в місті Нагойя — диві-місті, яке японці збудували для усього світу всього за чотири роки! Це казка, де переплелися фантастика й реальний світ. Кожна країна зовні і всередині свого павільйону представляла екологію різними засобами і формами. Лозунг — «Єднання людини з природою». Вдень місто гарне й цікаве, бо перед тобою живий світ природи і людей. Вечір — це світ фантастики, все сяє від реклами, всі павільйони засвічуються і починаються вечірні дійства. У ресторанах, які представляють кухні усього світу, японці смакують національними стравами, спілкуються, їздять на різних видах транспорту для розваг. Найпопулярніший транспорт — лінімо, поверхневе метро, яке збудували спеціально для ЕКСПО. Дуже красиві вагони, рухаються досить швидко, а за вікнами відкривається архітектурний пейзаж міста Нагойя. Висота дороги, мені здається, на рівні 4—5 поверхів. Вдалині видніються гори. Вдень місто дуже красиве, бо озеленення в японській архітектурі — це велике мистецтво. Ввечері воно сяє від реклами.
3. В ОДНОМУ МІСТІ — ЦІЛИЙ СВІТ Виставкове місто збудоване за принципом поділу на «континенти», з усіма зручностями для глядача в будь-яку погоду. Майданчики для дітей — з казково-фантастичними героями посеред живих квітів. Щодня можна спостерігати зміни в квіткових композиціях. Посадка їх проводиться вночі. Кожна країна світу проводила свій національний день в окремому амфітеатрі. Мені пощастило побачити національний день Грузії і Канади. Це були концерти, презентації, пригощання і розваги. Коли я прийшла дивитися павільйон Канади, при вході мене запитали, з якої я країни. До мене підійшла дівчина і назвалася Мар’яною. Вона сказала, що її тато зі Львова, і він художник. Ми подружилися і не раз зустрічалися на території ЕКСПО. Дуже хотілося подивитися павільйони відомих японських фірм, щоправда, в черзі там доводилося вистоювати по шість годин. Японці — дуже терплячий народ, і в цьому дусі виховують своїх дітей. Приходили із немовлятками, або кількома дітьми, хоч доводиться чекати під палючим сонцем. Усі японські павільйони були «населені» роботами та іншою складаною технікою. Якось увечері я потрапила в павільйон розваг і фантастики для дітей. Сідаєш у вагончик — і він везе у «космос», потім — у підводне і підземне царства, а в кінці подорожі ти потрапляєш у «райський сад». Ця подорож була музична, кольорова, віртуальна і казково-фантастична. В екоцентрі Японії показано, як і з чого виготовляються натуральний одяг, їжа, як очищається вода, виробляються ліки, що робиться для збереження лісів. Для дітей створені екологічні школи, де вони торкаються світу природи. Скрізь чисто, смітники мають 12 відсіків з малюнками, усе сміття сортується і переробляється. Коли наставав вечір, усі сходилися до озера, на якому розпочиналося казкове дійство. З води з’являвся головний герой: він надувався і виростав у величезну мавпу, потім розплющував очі, повертався в усі сторони і розповідав якусь історію.
4. ГОСТИНИ У МАЙСТРІВ КЕРАМІКИ Щодня я мала з чого дивуватися. У вихідні відвідувала музеї, їздила в гори, ходила по магазинах, смакувала страви національної кухні в ресторанах. Японці запрошували в гості. Ми приїхали в місто кераміків Сето. Тут дуже багато приватних майстерень, міні-музеїв, магазинів з керамікою. Ціни на товар нормальні, дорогі лиш творчі роботи. Надзвичайно сучасна архітектура музею кераміки. У музеї є свій завод кераміки, де можна побачити, як виготовляється різний посуд. Показано технології виробництва, величезна експозиція кращих зразків кераміки і висвітлена історія виробництва, археологічні розкопки. Нас запросили в оселю найвідомішого кераміка Японії Інеі Іто, якому 90 років. Зустріч проходила у невеликому кабінеті, в якому було багато книг із мистецтва, експозиція робіт його учнів — фарфоровий посуд, живопис і графіка. Роботи з соломки і кераміки з України тепер також будуть мати місце в кабінеті вчителя. Потім нас запросили в кімнату, в якій донька вчителя робила для нас церемонію приготування чаю. Відкрили ширму — і ми побачили міні-сад з фонтанчиком. Після випитого чаю було враження легкості й польоту. Це, як добрі ліки. Потім нас запросили оглянути науково-експериментальний центр кераміки, де можуть вчитися студенти, майстри з Японії й світу. Щирість спілкування вражаюча. Здавалося, що ми, як родина. Поїздка в гори на гарячі джерела була презентована павільйоном Азербайджану на запрошення японської сторони. Ми купалися в гарячих джерелах у закритих і відкритих водоймах. Потім одягали кімоно, гуляли по території, піднімалися на гору Мавп, до озера, де дуже велика вологість. Обідали в ресторані традиційною японською їжею. Вона незвична, але дуже якісна і корисна.
5. КРАЇНА СОНЦЯ І КРАСИВИХ ЛЮДЕЙ Японія — країна сонця, і справді відчувалося, що воно тут особливе. Ще ранок, а вже парасольки розіп’яті над головами. Чудернацькі капелюшки різних фасонів і кольорів. Кожна жінка по-своєму красива, з добрим настроєм, усміхнена. Чоловіки також симпатичні, іноді просто красені. Службовці одягнені в чорні костюми, світлі сорочки. Висока культура, природна делікатність в людях. Молоді люди опікуються старенькими, багато на інвалідних візках, але для них є всі зручності, вони повноцінні, як і всі. Скрізь чистота, всі служби працюють оперативно, продумано. На станціях метро у час пік багатолюдно, є черги, але люди спокійні, ніхто не нервує. Працюють інформаційні служби, безкоштовно порадять, куди їхати і дадуть багато реклами, обов’язково із планом певної території. Водії автобусів одягнені у свою форму, а посадку людей виконує інший службовець. Водії таксі в білих рукавичках, допомагають пасажиру зручно влаштуватися. На світлофорах кує зозуля для сліпих, а для велосипедистів прокладена спеціальна доріжка, захищена від дощу й холоду. Загалом, вражень так багато, що їх неможливо вмістити у рамки газетної публікації. Я ж іще нічого не сказала про розмаїте, неповторне мистецтво Японії, її звичаї та обряди. Зауважу лишень, що хоч і перебувала я там цілий місяць, це не була просто екскурсійна поїздка, а досить нелегка праця. Але, мабуть, я вперше працювала так віддано, що день пробігав, як одна мить. У готель приходила об 11-ій вечора, а в 6.00 — підйом до роботи. Щодня я чекала нового глядача, щоб передати дух моєї землі і привернути увагу до України.
