Під акомпанемент залуженого працівника культури України Василя Дарчука Февронія Горайчук (в центрі) співає зі своєю сестрою Анастасією Остапчук.
91-річна Февронія Горайчук знає напам’ять сотню старовинних пісень
Февронія Горайчук із села Градиськ – найповажнішого віку учасниця районних концертних дійств. Хоч і добіг вже їй дев’ятий десяток літ, та вона не тільки знає напам’ять десятки старовинних пісень, а й натхненно їх виспівує
Лиш в поодиноких селах Маневиччини збереглися традиційні старовинні пісні, і зовсім не віриться, що ще недавно люди гуртом співали їх просто на вулиці. А співалося легко й природно, як дихалось. Забулись слова й мелодії, наші рідні, поліські. Ну хто ж нині знає люблені й співані десятками літ Февронією Антонівною пісні «Ой коб я знала що в морі яма», «Вийду я на гору крутую», «Ой за гаєм зелененьким, там дівчина брала бандерівський льон»?
«Мені головне як пісня зветься згадати, то я слова й мелодію знаю».
– У свята і будні, працюючи й відпочиваючи, завжди люди в селі співали. І пісні були різними, як саме життя, – про кохання й розлуку, дружбу і ненависть, роботу й жарти, – розповідає Февронія Горайчук, яка в спеціальному зошиті дбайливо записала назви близько ста старовинних пісень. «Мені головне як пісня зветься згадати, то я слова й мелодію знаю», – бадьоро каже довгожителька, зауважуючи, що більшість пісень вона пам’ятає ще з дитинства і юності.
Голосистими були її батьки – Антон та Агафія Сопронюки, знали безліч народних пісень. В Градиську, пригадує жінка, про них завжди казали: «Нема Антона з Агафією, то нема й весілля…» Гарним голосом нагородили вони і своїх сімох доньок і трьох синів.
– Хорошенько мої батьки жили, хоч і не хотіла мати в Градиськ віддаватися. Вона була ключницею в панів й збиралась заміж за панича, коли надумав до неї батько посвататись, – згадує бабця Февронія, розповідаючи, що принесену на сватання «палінку» (спеціальну хлібину), мати батькові віднесла назад, та він із братом знову прийшов в Нову Руду до вподобаної дівчини. «Не підеш за Антона – будеш в дівках сидіти до сивої коси й жовтого зуба», – пригрозив Агафії брат її сватальника, після чого дівчина таки погодилась на заміжжя. І не пошкодувала про це. Разом вони не тільки десятьох дітей ростили й невпинно працювали, а й пісень співали.
"Поховали ми ще маленькими двох старших синочків... Навіть виїхати хотіли з Градиська, аби те все пережити. Згодувався лиш наймолодший Гріша, він нас і до життя повернув… "
Недовгого віку відміряв Господь Агафії – ще сорокашестирічною пішла вона із життя. А через рік після смерті матері Февронія одружилася. Невдовзі і синочок Михайлик в молодій сім'ї з’явився, та радість затьмарила біда: чоловіка Григорія, який був у колгоспі комірником, за розгребену котами купу намолочено зерна засудили до п’яти років тюрми. Нелегко тоді прийшлося молодій дружині, та вона, поки чоловік повернувся, спромоглася навіть хату сама збудувати.
– Поховали ми ще маленькими двох старших синочків... Навіть виїхати хотіли з Градиська, аби те все пережити, – повертається в минуле Антонівна. – Згодувався лиш наймолодший Гріша, він нас і до життя повернув…
ЇЇ чоловік Григорій Маркович був вправним майстром – шапки й чоботи шив, лагодив, на ставах працював. Як бджілка трудилася все життя і Февронія Горайчук – вона і учасник війни, й ветеран праці, і депутатом сільської ради не раз обрана була.
– Імені свого я не люблю… – зітхає жінка. – Батьки хотіли по-іншому назвати, та священик сказав, що в день якого святого народилася, таке ім’я й має бути. За весь мій немалий вік у Градиську було лише дві Февронії. А мені ж краще, як на мене кажуть Антонівна.
Потихеньку нині тече час в бабусиній хаті, де вона вже майже два десятиліття живе наодинці. Завжди Февронія Антонівна радо стрічає гостей, бо тоді її домівка повниться гамором й піснею. А в самотні вечори жінка частенько заглядає до свого зошита й наспівує улюблені мелодії.
Юлія МУЗИКА.
