Двадцятичотирирічна лучанка Ірина мала двох прихильників — близького й далекого. Одного дня далекий також приїхав у Луцьк. Всі разом зустрілися. Почали з допомогою ножа з’ясовувати, хто зайвий у “любовному трикутнику”...
Двадцятичотирирічна лучанка Ірина мала двох прихильників — близького й далекого. Одного дня далекий також приїхав у Луцьк. Всі разом зустрілися. Почали з допомогою ножа з’ясовувати, хто зайвий у “любовному трикутнику”.
Віктор ОСТАПУК Володимир КАЛИТЕНКО
ВСТАТИ! СУД ІДЕ! Присутніх у залі Луцького міськрайонного суду було чимало. Крім прокурора, захисника, свідків, родичів підсудного та потерпілого, сиділи й любителі гострих відчуттів, адже розглядалася справа про замах на життя. До залу ввійшов суддя. — Встати! Суд іде! — оголосив він. Потім взяв у руки вирок, зачекав, доки затихнуть усі голоси, й почав читати. Після переліку подій та фактів, котрі стверджували вину підсудного, оголосив міру покарання. За замах на життя Артема Коваля, на якого напав Антон Бельтюков і завдав йому два ножових поранення, злочинця засуджено на сім років позбавлення волі. Конфлікт між ними виник за дівчину Ірину, з якою обидва мали намір зустрічатися. Під час розборок і сталася трагедія. Майже три тижні пролежав у лікарні Коваль після термінової операції. А потім невідомо чому почав вигороджувати бандита. Після оголошення вироку просив Апеляційний суд області пом’якшити покарання Бельтюкову, підтримав його версію, що той взяв із собою ножа, аби полякати Коваля, а важко поранив його не навмисне, а через необережність. Дивно, як через необережність можна було завдати два ножових удари у життєво важливі органи. Невідомо, хто й чому схилив Коваля до торгівлі своїм життям. Не часто буває, що потерпілий, котрий ледве не позбувся життя, просить суд пом’якшити покарання підсудному. Версію про необережність підтримувала і мати тридцятирічного Бельтюкова. На суді вона заявила: — Мій син не вбивця, це Ірина все спровокувала. Прошу не позбавляти його волі. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду області вирок залишила без змін...
ДАЛЕКИЙ ГІСТЬ Ірина познайомилася з Артемом Ковалем сім років тому. Їй тоді ледве виповнилося вісімнадцять. Хлопець приїхав з Дніпропетровщини, у Луцьку служив в армії. У вільні години зустрічалися. Здається, одне одному подобались, а після закінчення служби Артем одразу поїхав додому, нічого не пообіцявши дівчині. Назабаром там одружився, але часто телефонував Ірині в Луцьк. Щоразу казав, що при нагоді навідається до неї. Проте час збігав, як весняна вода, але, крім телефонних дзвінків, не було нічого. Одного вечора Ірина в барі “Колізей” познайомилася з іншим хлопцем Антоном Бельтюковим. Почала з ним дружити. Побачення тягнулись майже три роки. Іноді Антон приходив до Ірини додому. Проте її матері він одразу чомусь не сподобався. А коли довідалася, що той ніде не працює, полюбляє чарку, вже двічі побував на лаві підсудних, мав дружину, але розлучився, наказала дочці, щоб не приводила свого обранця на квартиру, а ще краще, аби з ним взагалі розлучилася. Дочка не погодилася. Тепер довелося зустрічатися десь на вулиці чи в парку. Згодом Ірина переконалася, що мати недаремно просила її залишити Антона. Він не тільки продовжував тягнутися до пляшки, але почав поводити себе грубо і нетактовно, ображав її. У дівчини виникла думка з ним розлучитися, але чомусь не зважилася... Артем Коваль у Луцьк приїхав несподівано. Правда, телефонував перед цим з Дніпропетровщини, але дівчина не дуже в це вірила. Він приїхав у четвер о другій годині дня. Прийшов до Ірини на квартиру. Батьки його вже знали, зустріли гостинно. Хотів влаштуватися в готелі, але вони запропонували зупинитися в них. Коваль погодився. Артем прожив у квартирі Ірини та її батьків близько тижня. Бродив разом з дівчиною вулицями міста, згадували давно минулі дні. Артем цікавився, чи хтось у неї є зараз. — Дружимо з одним, але вже час розлучатися, — коротко пояснила Ірина. Якось були разом у квартирі самі. Батьки кудись пішли. Хтось подзвонив у двері. Не дочекавшись відповіді, почав стукати, ніби знав, що в квартирі хтось є. Потім голосно почав кликати Ірину. — Це він, — прошепотіла дівчина.— Відчиняти не будемо. — Хто він? — не зрозумів Артем. — Антон Бельтюков, з яким я колись познайомилась у нічному барі “Колізей”. Ходить тепер за мною. Знову почувся стукіт. Так тривало хвилин п’ятнадцять. Певне, сусідам набридло слухати стукіт та крики, вони викликали міліцію й та забрала пияка...
ЗА ЗАКОНАМИ ДЖУНГЛІВ Після обіду Ірина та Артем спустилися з дев’ятого поверху й вийшли з під’їзду. Там уже стояв Бельтюков. — Я знав, що ти рано чи пізно вийдеш з квартири. Казали мені люди, що тебе кілька разів бачили з якимось чоловіком. Це, мабуть, він і є? — кивнув у бік Коваля, потім витяг з кишені пляшку пива. Ковтав рідину й брудно лаявся. — Значить, вирішила зі мною розпрощатися? А, може, не поспішай, я прийду трохи пізніше із другом і ми поговоримо з твоїм новим обранцем по-мужськи. — Приходь, якщо маєш таке бажання, — згодився Коваль. Бельтюков допив пиво, пожбурив пляшку під будинок й пішов геть... Бельтюков того дня вдруге до Ірини вирішив навідатися під вечір. Проживав він у гуртожитку на проспекті Соборності. Випив для хоробрості півпляшки горілки, котра була в нього прихована про запас. Вдягнув куртку, в кишеню поклав кухонного ножа й вийшов на вулицю. Через кілька хвилин був уже біля будинку, де проживала Ірина. Піднявся на дев’ятий поверх. Натиснув на кнопку дзвінка. Двері відчинила Ірина й вийшла на площадку. Бельтюков стояв неподалік дверей, зіпершись спиною на стіну. — Ти чого прийшов? — запитала дівчина. — Мусимо розібратися, з ким ти залишишся — зі мною чи з тим приїжджим. Ірина нічого не встигла відповісти, бо відчинилися двері й на сходинкову площадку вийшов Коваль. — Ось і твій улюбленець! — насмішкувато кинув Бельтюков, побачивши Артема. Коваль витяг цигарку й хотів припалити. В цю мить Бельтюков вихопив з кишені куртки кухонного ножа й вдарив Артема в лівий бік грудей. Замахнувся й вдруге, але Артем та Ірина перехопили його руку, в якій був ніж, й притиснули її до стіни. Почувши крики, вибігла з кімнати й мати Ірини. Втрьох почали у бандита забирати ножа. Врешті-решт, Бельтюков ножа випустив, але встиг зачепити ним ще й шию Артема. Це поранення, як згодом виявилося, було легким, жодної судини ніж не зачепив. Важким виявився удар у груди. Бельтюков кинувся тікати. Його намагалася затримати мати Ірини, але побачила, що несподівано впав на підлогу Коваль й підбігла до нього, помітила на грудях кров. Вона винесла з кімнати рушника, склала його кілька разів й підмостила пораненому під голову. Потім почала телефонувати в “швидку допомогу”. “Швидка допомога”, котра незабаром приїхала, відвезла Коваля в лікарню. Там встановили діагноз: проникаюче ножове поранення грудей з пошкодженням лівої легені. Пораненому терміново зробили складну операцію й тим врятували життя...
ЛЮБОВ — НЕ ІГРАШКА Про те, що в лікарню привезли без свідомості пораненого ножем двадцятишестирічного чоловіка, було повідомлено в міліцію. До будинку через кілька хвилин прибула слідчо-оперативна група. На площадці, біля ліфта, помітили калюжу крові, в коридорі, біля входу у ванну, лежав кухонний ніж. Туди його кинула мати Ірини, коли забрала у бандита. Закривавлений одяг Коваля було вилучено уже в лікарні. Розшукати злочинця було неважко, адже вся сім’я Ірини його знала. Заарештувала Бельтюкова міліція вдома. Це сталося досить оперативно, бо міг би спробувати зникнути з Луцька і втекти у Свердловську область, де народився. Проти Бельтюкова була порушена кримінальна справа за намагання вбити людину. Злочинець одразу в усьому зізнався. Розповів, як усе було. Правда, почав доводити, що вбити суперника не мав наміру, взяв ножа, аби його тільки налякати. А дві рани, одну з них небезпечну для життя, завдав випадково, мовляв, тоді, коли в нього намагалися забрати кухонного ножа. Під час розслідування справи Бельтюков заявив, що тоді на дев’ятому поверсі не тільки він був п’яний, але й Коваль. Справді в організмі Артема у лікарні також знайшли алкоголь. Виявляється, що в день трагедії він разом з батьком Ірини під час обіду випили по дві чарки горілки. Ото й усе. Незважаючи на порівняно ще молодий вік, тридцять років, Бельтюков уже двічі сидів на лаві підсудних в основному за різні дебоші та п’яні бійки у барах. Проте не покаявся, не взявся за розум. Працювати не хотів, певне, саме таким життям був задоволений. Ось як охарактеризував його дільничний інспектор: “Бельтюков вів паразитичний спосіб життя, підтримував стосунки з особами сумнівної поведінки, зловживав спиртними напоями. Неодноразово притягувався до відповідальності за адміністративні порушення. Від сусідів часто надходили скарги на його поведінку...”. Не витримала й дружина Валентина, забрала від чоловіка малолітню доньку й подала заяву на розлучення. Суд задовольнив її прохання. Ось із таким неробою, пияком та хуліганом мала стосунки Ірина. Звичайно, при першому знайомстві могла не розібратися, хто він. Але ж зустрічалася з Антоном довгий час. Правда, згодом, коли почав до неї часто телефонувати з Дніпропетровської області та обіцяв приїхати у Луцьк Коваль, говорила, що хоче розірвати стосунки з Бельтюковим, але, знаючи його характер, боялася. І Артем приїхав. Невідомо, чого, адже був давно одружений. А, можливо, крім дружини, хотів мати ще й коханку. Так утворився відомий ще з давніх часів любовний трикутник. Але він став заклятим трикутником й розпався так само швидко, як і утворився. Проте фактично всі, хто до нього входив, постраждали. Артем ледве не помер. Антон опинився на лаві підсудних. Ірина пережила нервове та моральне потрясіння... Любов — не іграшка, про це треба пам’ятати...
