Ратнівчанка Лариса Цепух під час Помаранчевої революції одинадцять діб на столичному Майдані Незалежності відстоювала свободу, а потім разом із своїми родичами їздили спостерігачами у Крим і південні області...
Ратнівчанка Лариса Цепух під час Помаранчевої революції одинадцять діб на столичному Майдані Незалежності відстоювала свободу, а потім разом із своїми родичами їздили спостерігачами у Крим і південні області.
Іван КАПІТУЛА
З понеділка, 22 листопада 2004 року, Україна вже жила мирною демократичною революцією, епіцентром якої став Майдан. І Лариса Цепух теж не могла спокійно, без сліз радості, дивитися на десятки тисяч людей, об’єднаних єдиним поривом — бажанням добитися правди і справедливості, кращого життя. Її, на той час безробітну, хвиля протесту теж зачепила за живе. Отож сказала чоловікові: “Я їду в Київ. А ти залишайся з дітьми, порай господарство (а воно у Цепухів немале — дві корови, птиця, інша живність — авт.)”. Володимир не заперечив, навпаки — підтримав цей порив. Сотні тисяч людей із радісними та щасливими обличчями жили однією метою — “Ющенко — наш Президент!”. Серед численних транспарантів з’явився ще один — “Ковель — за Ющенка!”. Відразу ж до них підійшла старенька бабуся, яка, виявляється, родом із села Нуйно Камінь-Каширського району. В столиці живе більше сорока років. Вона сказала, що може взяти до себе на нічліг п’ять жіночок і готова для них готувати їжу та прати одяг. І дала адресу. Як тільки ця бабця відійшла, підійшла інша — теж колишня волинянка. Ларисі хоч і не потрібне було житло, оскільки в Києві мешкає її кума, але адреси залюбки збирала і передавала новим подругам, знайомим. Кияни приносили їжу, робили пожертви на революцію, підтримували Майдан, чим могли. Усе це для Лариси здавалось неймовірно захоплюючим. Її вражала величезна кількість молоді. Тоді, коли вона ще навчалася тут стаціонарно в торговельно-економічному університеті, такої активної участі в політичному житті держави молодь не брала. Лариса дуже жалкувала, що поруч з нею не було її двох синочків – чотирирічного Сашка і чотирнадцятирічного Сергійка. Їй хотілося, щоб вони побачили на власні очі і серцем відчули, якою ціною виборюється свобода. Волинянці запропонували попрацювати в їдальні, яка знаходилася в Будинку профспілок. Лариса спочатку не погоджувалась, але її швидко переконали, що “це так само важливо, як стояти на барикадах”. Заступивши на чергування, по 12 годин роздавала каву, чай, бутерброди, а після закінчення зміни разом з подругами йшла на Майдан, щоб бути в епіцентрі подій. Тепер дивується, де й сили бралися. Адже спала лише по кілька годин. І так одинадцять діб. Повернулася в Ратне 10 грудня. І відразу завітала в районний штаб Ющенка, заявивши, що готова їхати, щоб попрацювати чи то в якості члена дільничної виборчої комісії, чи спостерігачем, в будь-яку область. Послали в Крим. Разом з нею поїхали і її мати — Євдокія Каць та брат В’ячеслав з Велимча. Ще один брат — Василь — зателефонував, що разом з київськими студентами їде контролювати хід повторного голосування в Миколаївську область. Коли їхали в поїзді, надійшов тривожний сигнал: мовляв, “януковичівці” збираються зустріти їх з... палицями та металевими прутами. Але у Сімферополі волинян зустріли керівники штабів Ющенка у помаранчевих шарфах. Всіх завезли в Білогірський район. Лариса потрапила в далеке село Русанівка, мати з братом — у Петрове. До речі, у матері 26 грудня, в день переголосування, був день народження. Її тепло всі вітали, в тому числі й члени виборчої комісії від Януковича. Переголосування пройшло мирно, без порушень. У Русанівці, де була Лариса, за Ющенка проголосувало найбільше в цьому районі — 28 відсотків. А ночувала Лариса в місцевого фермера, секретаря дільничної виборчої комісії від Ющенка татарина Сервера Осанова, з сім’єю якого подружилася. Жінка каже, що тепер у Криму у неї є родичі. Лариса пообіцяла синам, що на інавгурацію Президента обов’язково поїдуть до Києва. Приєдналася до них і мама Лариси — Євдокія Микитівна. Інавгурація Президента Цепухам запам’яталася щирими словами Ющенка про справедливість, демократію, яка оберігає найцінніше для людини — її родину і дітей, мир і спокій, працю і достаток. А в понеділок, 24 січня, Віктора Ющенка благословляли у соборі Святої Софії на президентство православні ієрархи України. Лариса про це майбутнє дійство дізналася пізно ввечері з телепередач. Після десятої ранку підійшла до Софіївського собору. Там уже було чимало людей. Біля воріт зібралися друзі та соратники Ющенка, деякі народні депутати. Лариса з матір’ю та синами вирішили з ними сфотографуватися на пам’ять. Але в цей момент соратники Ющенка рушили в собор. Лариса з Сашком на руках попрямувала разом з ними. Йшла поряд з Порошенком та Григорович. І ніхто не зупинив її. Невдовзі до храму зайшов Ющенко з дружиною і двома дітьми та Юлія Тимошенко. Коли Віктор Андрійович після благословення на президентство, йдучи до виходу, наблизився до Лариси Цепух, Сашко раптом вигукнув: “Ю-щен-ко!”. Президент так само раптово зупинився, почувши дитячий голос. Потиснув спочатку Ларисі руку, потім — Сашку і, повернувши голову до присутніх, сказав: “Це мій друг!”. Лариса, скориставшись нагодою, передала йому вітання від волинян, підкресливши, що вони вірять йому і сподіваються на краще життя. Зупинилася біля них і Юлія Тимошенко. Лариса запитала у чотирирічного Сашка: “Хто це?”. Він, не задумуючись, вигукнув: “Юля!”. Той факт, що таке мале дитя знає її в обличчя, Юлію Володимирівну просто розчулив. Вона обняла і розцілувала хлопчика... Відтоді минув майже рік. Не в усіх святковий настрій. Не всі бачать ті позитивні зміни, які обіцялися на Майдані. Лариса Цепух, яка нині обіймає посаду начальника відділу молоді і спорту райдержадміністрації, не сумнівається в тому, що успіхи обов’язково будуть. Але, на її думку, ці успіхи залежать не лише від Президента, а й від кожного з нас.
