Вони познайомилися у сільському клубі на дискотеці. Сергієві з першого погляду сподобалася чорнява красуня. Та й Марійці статний Сергій відразу припав до душі. Тому із клубу вони йшли вже разом...
Оксана ГОЛОВІЙ
Вони познайомилися у сільському клубі на дискотеці. Сергієві з першого погляду сподобалася чорнява красуня. Та й Марійці статний Сергій відразу припав до душі. Тому із клубу вони йшли вже разом.
І хоч жила Марійка в сусідньому селі, подалися пішки — що там якісь кілометри, коли закоханим хочеться побути довше удвох?! З тієї пори й почалися їх романтичні зустрічі. Сергій дарував коханій оберемки запашних польових квітів, бо знав, що вони подобаються дівчині більше, ніж вишукані троянди. Марійка і сама була схожа на польову квітку — така ніжна й така рідна... У селі ніхто не здивувався, що Сергій і Марійка одружуються. Цього очікували давно і раділи за молодят. Весілля відгуляли чудового осіннього дня. Марійка була просто царівною в своїй білосніжній сукні. Сергій не зводив з неї очей і сипав компліментами. Після весілля Сергій забрав молоду дружину до себе. Сільські будні з їх клопотами не могли завадити тихому, земному щастю молодого подружжя. А коли через деякий час Марійка зрозуміла, що скоро стане мамою, то Сергій, здається, пройнявся ще більшою ніжністю до неї. Він дуже хотів, щоб дружина подарувала йому донечку, яка була б cхожа на неї. Це бажання збулось. Забирав Сергій дружину з донькою з пологового будинку сонячного вересневого ранку — в день річниці їхнього весілля. Багато хто по-доброму заздрив цій молодій сім’ї, адже у господарстві у них був лад і жили, як кажуть, душа в душу. А коли у молодої господині запитували, як їй все так вдається, Марійка лише посміхалася у відповідь. Біда прийшла неждано — а з нею страждання і сльози. Сергій захворів. Марійці нічого не хотів говорити — щоб не хвилювалась вона, бо ж носила вже під серцем другу дитину. Але невдовзі дружина сама — із сумного його погляду все зрозуміла. «Не хвилюйся, ми все переживемо разом, все в нас буде добре...», — заспокоювала його. Але Марійка помічала, що її коханий тане, як свічка. Лікарі визнали, що нічим зарадити не можуть. Марійка не здавалась. Навіть до ворожки їздила. А та сказала їй: «Не врятуєш ти чоловіка, на смерть йому пороблено. Чари сильні — я не зможу тобі допомогти, бо то від заздрості чорної. Молись за його душу». І жінка молилась — гаряче, пристрасно. Щонеділі свічечку в церкві ставила за здоров’я болящого Сергія. Не могла тільки одного зрозуміти: кому ж заважало їх тихе сімейне щастя? Хотіла дізнатися про це, та священик їй сказав: «Не шукай, — ту людину Господь покарає». А Сергій згасав на очах. Єдиним його бажанням було побачити свою другу дитину. Та не судилося. В той день, коли Марійка в муках народжувала дитя, серце Сергія перестало битися. Похорон був особливо печальним. Марійчине голосіння відбивалось болем у серцях рідних та односельчан. В останню дорогу Сергія проводжали всім селом — не було лиш сусідки через дорогу, якій раптом стало погано... Могила Сергія на сільському цвинтарі завжди прибрана. За будь-якої погоди тут можна побачити Марійку. Іноді вона приходить сюди з донечками. І тоді сільські жінки краєм хустинки втирають тиху сльозу.
