Перше моє знайомство з Богданом Лісом (чи Лисом на український копил) було заочним. Десь так року вісімдесят першого інструктор тодішнього відділу пропаганди обкому КПУ ніби жартома запитав, чи я часом не родич отого самого Лиса, одного з найбільших прибічників лідера польської «Солідарності» Валенси? І ось те саме запитання, чи ми, бува, не родичі, на зустрічі з представниками волинської громадськості і журналістами, яка відбулася в обласному краєзнавчому музеї, задав сам пан Богдан. Та виявилося, що він родом з Білорусі, з-під Мінська, ну а я, звісно, з волинських Лисів. Гостей з сусідньої країни представив і коротко розповів про них Генеральний консул Республіки Польща у Луцьку Войцех Галонзка. Як виявилося, у далекому вже 1978 році, коли він був одним з організаторів перших вільних польських профспілок, Богдан Ліс мав лише 26. Ну а потім було складання знаменитого 21 пункту (чи постулату), які стали свого роду програмою «Солідарності» і польського визвольного руху взагалі. Прізвище Богдана Ліса стоїть третім після Лєха Валенси і високопоставленого урядовця на не менш знаменитій угоді між «Солідарністю» і тодішньою польською владою. Пан Богдан розповів про те, як проводили роботу серед робітників Гданська, як вдалося уникнути арешту під час введення надзвичайного стану у грудні 1981 року. Все ж потім, у 1984 році, заступника голови незалежної профспілки «Солідарність» заарештували. Та у лютому 1985 року випустили, щоб у 1986-ому заарешувати знову. Проте тоді вже настали інші часи і влада змушена була сісти за «круглі столи» з опозицією. Через три роки Богдан Ліс став польським сенатором, потім одним з лідерів Партії Свободи, згодом Демократичної партії. Зараз він очолює Фонд «Солідарності». Не менш цікавими були спогади іншого польського гостя Єжи Боровчака. Він був одним із організаторів першого знаменитого страйку на судноверфі у Гданську і членом першого не менш знаменитого страйкового комітету, уславленої і легендарної в Польщі «п’ятірки», яку і очолив тоді Лєх Валенса. Тоді одночасно застрайкували 19 тисяч робітників. А було тоді пану Єжи всього лише 22 роки. Єжи Боровчак відзначив подібність Помаранчевої революції в Україні і тодішньої революції «Солідарності» в Польщі. Він вважає, що українцям потрібно більшої впевненості у власних силах, аби подолати нинішні труднощі і роз’єднаність. Гості з Польщі відповіли на запитання кореспондента «Волині». — Пане Богдан, як ви ставитеся до того, що об’єднання як «Солідарність» згодом розпалося і члени «Солідарності» опинилися часто в протилежних таборах? — Я ставлюся до цього абсолютно нормально. Наша «Солідарність» — то був рух, який об’єднував мільйони поляків у прагненні до свободи, у прагненні здолати ту стіну, яка здавалася непорушною. Насправді у них були різні погляди на шляхи вирішення політичних проблем, які постали перед Польщею. І я вважаю, що це абсолютно нормально, що люди виявили свої справжні політичні погляди, як і повинно бути в демократичному суспільстві. Об’єднує лише одне — турбота про незалежну міцну Польщу і так повинно бути. — Хтось із відомих польських публіцистів, здається, Яцек Куронь не без гумору написав, що найбільше від тієї польської революції виграв Лєх Валенса, який став президентом. Що ви особисто отримали, чи не образливо, що як лідери «Солідарності», котрі були поруч з Валенсою, не отримали згодом високих посад. Богдан Ліс: — Валенса пропонував мені посаду у своїй канцелярії, відати роботою з міжнародних зв’язків. Але я відмовився тому, що не хотів там працювати поруч з іншою людиною, яку я не сприймаю. А взагалі я задоволений тією роботою, яку проводжу, аби молоде покоління поляків і за кордоном знали про «Солідарність», і своєю партійною діяльністю. Єжи Боровчак: — Суть не в посадах, тоді, коли ми починали, коли страйкували, не думали, хто яку займе посаду. Тоді ми боролися за вільну Польщу, за те, у що вірили, в чому були переконані. А про кар’єру, роблячи щось важливе, думають лише пристосуванці. — У нас зараз конфлікти між відомими політичними діячами, навіть колишніми соратниками. А як у Польщі? Кажуть, Валенса і Кваснєвський, непримиренні вороги-суперники, нарешті примирилися? Богдан Ліс: — Так, і це трапилося на наших очах під час поїздки обох на похорон Папи Римського Івана Павла ІІ. Ми теж докладали до цього зусиль, хоча Валенса і заявляв, що він ніколи не піде на примирення з Кваснєвським. Єжи Боровчак: — Він ще перед від’їздом і в літаку твердив, що ніколи не примириться з Кваснєвським. А вже в Римі заходимо у ресторан і я очам своїм не вірю — Кваснєвський і Валенса разом п’ють червоне вино. Під час зустрічі з польськими друзями були і спогади про спільні акції, особливо в ході недавньої президентської кампанії в Україні і Помаранчевої революції — про це говорили, зокрема, заступник голови обласної ради, голова крайової організації НРУ Володимир Банада і депутат обласної ради, перший заступник голови обласної організації УНП Микола Пасаман. А радник голови облдержадміністрації з питань міжнародного співробітництва Владислав Стемковський продемонстрував і подарував музею привезений з Польщі плакат часу Помаранчевої революції із закликом до поляків: «Ти теж можеш щось зробити для України».
