«Мені - 21. Я на війні з 16 років», – Аліна Косовська, волонтерка і розвідниця

«Війна починалася для мене з волонтерства, – розказує Аліна. – Я на той час жила у Києві. Допомагала переселенцям. Просто збирала на барахолках речі і відвозила у пансіонати, де вони мешкали. Потім мені почали приносити допомогу для військових, і я переключилася на підтримку добровольців».

«Війна починалася для мене з волонтерства», – розказує Аліна.

За допомогою почалися поїздки на фронт. Аліна каже, подивилася, як усе відбувається, і зрозуміла, що швидко не закінчиться. «Вирішила піти сама і приносити більше користі. На початку 15-го року поїхала у Правий сектор через навчальний центр. Ще не знала, на яку посаду потраплю і як воно буде. Спочатку думала, у інформаційну службу. А потім так склалося, що потрапила на позиції і почала займатися розвідкою».

Війна є у житті 21-річної Аліни п’ять довгих років. П’ять довгих років Аліна на війні. Каже, коли потрапляє у мирне місто, незрозуміло, навіщо таке життя і що у ньому робити. «Мій колега нещодавно сказав хорошу фразу, – цитує Аліна. — «На війні ми звикаємо відмовлятися від будь-яких потреб. Наша головна задача – вижити і виконати роботу. А коли приїздимо у мирне місто, розуміємо, що нам взагалі нічого не треба». Так зміщується картина світу – у неї та у її побратимів та посестер.

Єдине і найголовніше, про що вони хотіли б нагадати нам у наших мирних містах – що війна триває. «Ми двічі на рік влаштовуємо військову виставку-ярмарок на Хрещатику. Співпрацюємо з музеями, передаємо їм експонати, щоб усі бачили, що війна є і про це не варто забувати, – говорить Аліна. – Про це треба нагадувати будь-якими способами».

П’ять довгих років ми усі на війні. Для багатьох з тих, хто зараз на фронті, вона триває чверть життя. І ми не можемо їх там покинути. Тому нагадуймо. Пам’ятаймо самі. Працюймо на перемогу разом з Аліною та її побратимами і посестрами.