НА НАСТУПНИХ ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ВИБОРАХ МИ ОБИРАТИМЕМО КАНЦЛЕРА, ЯК У НІМЕЧЧИНІ. А ТАМ КАНЦЛЕР — ЖІНКА

“Перемогу святкувати рано, бо реванш синьо-білих таки можливий, а парламентські вибори не менш важливі, ніж президентські”, - такий лейтмотив святкування першої річниці Майдану. І ще: “Команда, котра обрала президентом Віктора Ющенка, повинна згуртуватися для обрання прем’єр-міністра, який, як у Німеччині, фактично стане канцлером країни”.

МАЙДАН ЗНОВУ СТАВ СВЯТОМ
Для більшості людей, які з’явилися на Майдані, цей день справді був святом. Київ вже давно не бачив такої кількості „прочан” і навіть встиг підзабути помаранчевий колір та шелест прапорів.
Ті, хто сподівалися, що помаранчеві, пересварившись, не зберуться на першу річницю, були прикро здивовані. Вони не врахували, що день народження революції надто інтимне свято, щоб проігнорувати його. Зрештою, зібратися було конче необхідно, адже народжене минулої осені нове українське суспільство нині, як ніколи відчуває потребу у взаємному спілкуванні і порозумінні. Надто багато питань поставило сьогодення, відповідь на які можна почути тільки зібравшись на Майдані всім миром і, спитавши одне в одного: хто, чому і навіщо?
Цьогорічний Майдан виявився на диво спокійним. Адже прийшли тільки ті, хто справді переймається долею революції, хто віддав їй багато і ще віддасть, якщо постане така потреба. І можливо цим можна пояснити дивну тишу, яка панувала над громадою у 300 тисяч душ. Ні, звичайно, люди сміялися і жартували, хтось викрикував гасла, але переважна більшість присутніх вела себе надто стримано. І в цій стриманості люди зі сцени могли б прочитати і почути дуже багато, якби їх це цікавило. Можливо хтось і почув…

НОВА НЕБЕЗПЕКА ДЛЯ ПОМАРАНЧЕВИХ РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ
Що приємно, єдність і доброзичливість, яка зародилася між людьми минулого року, нікуди не зникла. Вони так само щиро сприймали політиків, які виходили на сцену. Так само пристрасно сперечалися і вигукували «Ганьба» тим, хто не виправдав сподівань.
Більшість тих, хто ночував в наметах на Майдані, не так переймаються цінами на ковбасу, цукор і паливо, про що невгамовно трублять журналісти. Передусім їх турбують набагато важливіші цінності, які вони здобули саме на Майдані. І цьогорічний фестиваль свободи ще один цьому доказ. Як і доказ того, що тижні, проведені на морозі, не минули марно. Хіба можна було б уявити рік тому, щоб Президент виправдовувався перед власним народом. І може саме тому більшість українців все ж відчувають до нього повагу, часто не розуміючи його вчинків і глибоко не погоджуючись із ним.
Для більшості Ющенко асоціюється зі змінами, щоправда, ці зміни недовершені. Рік назад Віктор Ющенко був прапором, який волею долі підняли, аби зломити хребет кучмізму, і не лукавила Юля Тимошенко, коли зі сцени сказала: «Я хочу спростувати безглузді чутки, що Тимошенко десь там проти Ющенка». «Це пропаганда, яку не повинні слухати. Ющенко – це Президент України і він не балотуватиметься в прем’єр-міністри». З вуст Юлі це звучало шляхетно. І мабуть саме це хотів почути Майдан, для якого маленька тендітна екс-прем’єрка є вельми симпатичною, бо в найкритичніші моменти революції саме її голос підтримував, окриляв і кликав до дії. Можна багато говорити про ситуацію в помаранчевій команді, шукати причини і винних, влаштовувати розбір польотів, чим, до речі, грішив в промові Ющенко, але головне над чим варто замислитись знову ж таки озвучила лідер БЮТ. Основне - це можливий реванш Януковича на наступних виборах, який поховає все здобуте. «Сьогодні реванш як ніколи можливий. Сьогодні в Януковича не просто шанс. А якщо ми з вами нічого не зробимо – то у нього стовідсотковий шанс», - сказала Тимошенко. «Наступні парламентські вибори – не такі самі, як були попередні. Адже політреформа позбавляє значних повноважень Президента та надає потужні права прем’єр-міністру. Вибори зведуться до того, хто керуватиме державою». «Так, як я і вся наша команда підтримали Віктора Ющенка – так само я закликаю згуртуватися навколо обрання прем’єра, який уособлюватиме те, за що ми боролися». «Підніміть голови, розправте плечі! Ви робите Україну!».
Виступ Юлі був як завжди емоційний, і саме цього чекали люди. Надто сильно в повітрі відчувалася тривога. Більшість промовців, аналізуючи прожитий рік, сходились на думці, що применшувати роль Помаранчевої революції не варто, навіть попри деякі значні помилки нової влади. Остаточна перемога ще попереду і щоб її здобути, помаранчевій команді треба триматися разом. Проте всі чекали виступу Президента з надією, що оте розрекламоване «Разом» якось матеріалізується.
Екс-віце-прем’єр Микола Томенко навіть закликав людей «допомогти» Президенту скасувати Меморандум порозуміння з Віктором Януковичем. Томенко зазначив, що «абсолютна більшість людей переконані, що домовлятися треба всередині помаранчевої команди, а не з біло-голубою командою». «Попри всі розбіжності, цінності революції – це те, що єднає всіх у помаранчевій команді. Ми переможемо на цих виборах», - зазначив політик.

ОСОБЛИВА ДУМКА ПРЕЗИДЕНТА
Проте, схоже, Президент був іншої думки. Він традиційно вийшов на сцену разом з усією родиною, але був якийсь роздратований. Поцілувався, правда, зі всіма присутніми, і що особливо сподобалося глядачам – з Юлею, та почав монотонно читати з листочка підготовлений текст. Дратувався, коли його перебивали скандуванням імені екс-прем’єрки, вдавався в занудні роздуми, і відверто критикував недругів та потенційних соратників, які не розуміють його виваженої і далекоглядної позиції.
Під час своєї промови Ющенко відзначив заслуги уряду Тимошенко, не назвавши правда хто цим урядом керував, чим ще раз довів, що справжні причини відставки лежать далеко не в економічній площині. Адже показники чудові і успіхи окриляють.
В цілому нічого нового Ющенко так і не сказав. Незважаючи на традиційне запевнення: «Ми повинні об’єднатися. Ми повинні подати одне одному руки. Я готовий зробити все для нашої єдності», довгоочікуване і вистояне тисячами людей міфічне «Разом!» так і залишилось витати в повітрі.