2005-й рiк, на мою думку, ввiйде в iсторiю нашої держави як рiк боротьби влади з мiськими, мiськрайонними i районними газетами...
2005-й рiк, на мою думку, ввiйде в iсторiю нашої держави як рiк боротьби влади з мiськими, мiськрайонними i районними газетами.
Розпочалася ця боротьба iз сумнозвiсної вказiвки екс-прем’єр-мiнiстра Миколи Томенка обласним державним адмiнiстрацiям «пошкодувати людей» i припинити фiнансову пiдтримку «малої» преси. Наступ продовжився вiдвертими атаками чиновникiв рiзного рангу на журналiстiв мiсцевих видань, котрi, мовляв, творять нiкому не потрiбнi «бойовi листки», вiд яких вiдгонить «комунiстичним духом». Потiм враз заговорили про роздержавлення засобiв масової iнформацiї, маючи на увазi в першу чергу «районки» i бажаючи цю складну операцiю провести одномоментно. Нинi до всiх iнших бiд додалася фiнансова — багато редакцiй на фiнiшi року не живуть, а животiють, вiдчуваючи просто-таки катастрофiчну нестачу грошей. Про це мене iнформують редактори чи не усiх мiсцевих газет Волинi, розпачливо запитуючи: «Що ж нам робити? Де шукати допомогу?». Зрозумiло, чому з такою надiєю чекали мої колеги початку передвиборної кампанiї. «Може, хоч вона дасть змогу полiпшити фiнансове становище, — сподiвалися щиро. — Адже партiї i блоки тепер не бiднi, грошей на полiтичну рекламу не шкодуватимуть». Та надії розвіялися, як вранішній туман. Першого удару по редакцiях завдало положення Закону, яким забороняється змiнювати розцiнки на полiтичну рекламу напередодні і в процесi передвиборної кампанiї: їх розмiр має бути не вищим середньоарифметичного розмiру вартостi комерцiйної реклами впродовж трьох кварталiв ц.р (добре, що хоч не року, коли вiдбулися попереднi вибори до рад). Другий удар — нещодавно прийнятий Закон «Про внесення змiн до деяких законодавчих актiв України щодо сприяння реалiзацiї виборчих прав громадянами, забезпечення свободи полiтичних дебатiв, неупередженого ставлення засобiв масової iнформацiї до кандидатiв у депутати, партiй (блокiв) — суб’єктiв виборчого процесу», пiдписаний Президентом України Вiктором Ющенком 17 листопада ц. р. Я не буду торкатися питання «демократичностi» цих змiн, якi у тверезо мислячих людей викликають подив. Скажу про iнше — чисто технiчний бiк справи. Ось що стверджує згаданий Закон: «Друкована площа, вiдведена на полiтичну рекламу впродовж виборчого процесу в друкованих засобах масової iнформацiї, у тому числi рекламних, не може перевищувати 20 вiдсоткiв обсягу друкованої площi кожного номера видання чи додатку до нього. Це обмеження не поширюється на друкованi засоби масової iнформацiї, засновниками яких є полiтичнi партiї». Отакої! Районна газета, яка вiд сили виходить два рази на тиждень форматом А-3 i колектив якої «задихається» вiд нестачi коштiв, не може собi дозволити використати шанс, який дають наступнi вибори, для того, щоб хоч трохи полiпшити фiнансовий стан i зiп’ятися на ноги. Зате видання рiзних партiй i партiйок, котрi й так жирують, матимуть змогу «розгулятися» на всi сто. Але й це ще не все. Бiдолашнi редактори тепер ламають голови над тим, як узгодити отi «демократичнi» змiни iз ст. 68 п. 9 Закону «Про внесення змiн до Закону України «Про вибори народних депутатiв України» вiд 7 липня ц. р., де сказано: «Засiб масової iнформацiї, який надав ефiрний час або друковану площу однiй партiї (блоку) — суб’єкту виборчого процесу, не може вiдмовити у наданнi ефiрного часу чи друкованої площi на тих же умовах iншiй партiї (блоку) — суб’єкту виборчого процесу». Так i хочеться вигукнути: дивнi дiла твої, Господи! Хоч Господь Бог тут нi при чому — «постаралися» нашi дуже народнi депутати, якi навiть не замислилися над тим, як можна двадцятьма вiдсотками газетної площi задовольнити запити усiх партiй i блокiв —учасникiв виборчого процесу. А, крiм них, ще ж будуть кандидати в депутати рiзних рiвнiв, на посади мiських, селищних, сiльських голiв тощо. Пiдозрюю, однак, що то — не прикрий недогляд, а ще один удар по мiсцевих ЗМI, якi є найбiльш популярними серед людей i яким люди, судячи iз соцiологiчних дослiджень, найбiльше довiряють. Тож, вважає дехто, треба обмежити поле дiяльностi таких ЗМI, не дати змоги громадськостi сповна ними скористатися, а, отже, прискорити занепад «малої» преси. Зате до максимуму розширити iнформацiйний простiр для партiйних видань, у деяких з яких правди стiльки, як прiсної води у Чорному морi. До речi, згаданi партiйнi видання, а також газети, котрi пiшли на «службу» до тiєї чи iншої полiтичної сили, сьогоднi в областi масово поширюються серед населення, силомiць нав’язуються мешканцям мiста i села, якi нi сном—нi духом не вiдають, що їх «ощасливили» якiсь багатi партiйнi бонзи безплатною передплатою. У мене конкретне запитання до працiвникiв Антимонопольного комiтету: а чи немає тут елементiв недобросовiсної конкуренцiї, за яку в цивiлiзованому свiтi треба вiдповiдати? I як узгоджується примус у передплатнiй кампанiї iз гарантованою Конституцiєю України свободою вибору? Микола ВЕЛЬМА, голова постiйної комiсiї обласної ради з питань духовностi, освiти, науки, культури, релiгiй, засобiв масової iнформацiї, зв’язкiв з громадськими органiзацiями i полiтичними партiями, редактор газети «Вiстi Ковельщини».
P. S. За даними зв’язкiвцiв, на Ковельщинi безплатно доставляють читачам 800 примiрникiв газети «Комунiст», 3000 — «Волинських губернських вiдомостей», 800 — «Сiльських вiстей», 2000 — «Народної газети» та iнші. Чи варто говорити, що така «доброчиннiсть» завдасть непоправної шкоди передплатi на «Вiстi Ковельщини» та iншi газети?
