У художньому відділі обласного краєзнавчого музею, що у замку Любарта, експонується особлива виставка. На суд глядачів свої творчі роботи винесли батько і син Жупанюки — Володимир і Ярослав. Організатори виставки дали їй промовисту назву «Діалог поколінь»...
Анастасія ФІЛАТЕНКО
У художньому відділі обласного краєзнавчого музею, що у замку Любарта, експонується особлива виставка. На суд глядачів свої творчі роботи винесли батько і син Жупанюки — Володимир і Ярослав. Організатори виставки дали їй промовисту назву «Діалог поколінь».
Різні життєві долі у двох художників. У Ярослава диплом інституту мистецтв Волинського університету імені Лесі Українки. А в його батька — Чернівецького торгово-економічного інституту. Така ось «вигідна» професія прийшла до Володимира Жупанюка по закінченні вузу у 1981 році. А він спав і бачив себе за мольбертом, з пензлем. І коли переїхав з Рівненщини на Волинь, пішов на роботу в тодішній художньо-оформлювальний комбінат. Як розповів нині, дехто повважав його тодішній крок дивацтвом. А він радів тому, що зайнявся улюбленою справою. Читачі нашої газети дуже часто зустрічали на її сторінках «Веселі усмішки» від Володимира Жупанюка. А ще його уяву полонили краєвиди Волині у різну пору року, пам’ятки архітектури і просто старенькі сільські хати. Приємно зазначити, що наша газета причетна до того, що Володимир Жупанюк утвердився в думці, що його творчість потрібна людям. Як він нині розповів, працівники редакції сприяли зустрічі з колишнім ректором педінституту світлої пам’яті Нестором Бурчаком, який і запропонував Володимиру Жупанюку експонувати свої роботи у конференц-залі. Автор 18 художніх полотен подарував їх безкоштовно вузу. Була присутня при цій події. Немало добрих слів було мовлено на адресу художника. Думаю, це вселяло в його душу впевненість, допомогло в подальшій творчості. Слід зазначити, що уподобання художника не змінилося за минулі роки, улюбленими лишилися пейзаж, старовина, настроєві картини рідної Волині в тиху пору падолисту чи травневої свіжості. Хіба що додалося благоговійне зображення лику святих. Мовою пензля він виповідає і все те, чим жили, за що боролись і ставали героями наші предки з Божого благословення. Захоплення батька передалося сину Ярославу. Молодий художник віддає перевагу реалістичному, у кращому розумінні цього слова, художнього письму. Ярослав відтворює у своїх невеликих за розміром роботах те, що може назавжди зникнути з нашої землі і більше ніколи не відродиться, — сільські старі хатки, сільські дороги, жнивна осіння чи зимова пора на полях. Він не раз виставляв свої роботи. І серед інших вони були впізнавані, одразу впадали у вічі. Визначальна риса у творчості Ярослава Жупанюка — його непересічне вміння в тому чи іншому кольорі бачити багатство відтінків. Подовгу стоять відвідувачі музею біля робіт Ярослава Жупанюка. Бо не залишає байдужим серце пейзаж «Улюблена хатка», озивається ностальгією по втраченому «Поліський краєвид». Власне, кожна робота Жупанюка-молодшого — то і його світ, і тих людей, які пам’ятають своє дитинство, дорогі серцю місця. Гадаю, на виставці художників Володимира і Ярослава Жупанюків до їх діалогу мають долучитися шанувальники мистецтва. І кожен знайде те, що залишить теплий спомин у душі і серці.
