Як же ж так?!
Цуманську пущу атакує заокеанський червоний дуб (фото)
Потроху вичавлює з наших лісів традиційні для України породи...
Дуб червоний (Quercus rubra), синонім дуб північний (Quercus borealis) — дерево родини букових (до 30-35 м заввишки) з густою, широкояйцевидною кроною, міцними гілками і товстим прямим стовбуром.
Червоний дуб поширений переважно у помірних областях Північної Америки включно до Канади. До Європи був завезений в XVII столітті.
Своїй назві завдячує листю, яке восени набуває насичено-червоного кольору. Чимало насаджень червоного дуба є в Україні, зокрема і на Ківерцівщині, повідомляє Ківерцівський національний природний парк «Цуманська пуща».
В осінні листопадні дні це яскраво-червоне дерево вирізняється естетичною привабливостю, незвичною красою на фоні дерев інших порід з жовтим листям. Завдяки великій декоративності, стійкості до агресивного навколишнього середовища, використовується в зеленому будівництві, для створення одиничних та групових насаджень, алей, масивів, обсадження доріг та вулиць. За механічними властивостями значно поступається деревині дуба звичайного, у своєму складі має менше танінів, тому поступається стійкістю вітчизняному виду в сирих умовах використання.
Але що ж не так з дубом червоним? На даний час для більшості європейських країн дуб червоний віднесено до інвазійних видів через високу конкурентоздатність природного поновлення та значне притінення поновлення місцевих корінних видів. Він успішно пристосувався до нових умов, ставши агресивним диктатором, почав завойовувати територію, активно розмножуватися, часто витісняючи при цьому корінних мешканців і в цьому його небезпека.
В молодому віці росте вдвічі, а то й втричі швидше європейських дубів. Дуб червоний стійкий до шкідників та хвороб, у тому числі й до борошнистої роси.
Жолуді у червоного дуба кулястої форми, до 2 см, червоно-коричневі, знизу обрубані, на відміну від дуба звичайного достигають восени наступного після цвітіння року. Плодоносить щороку стабільно та достатньо з віку 15-20 років. В молодому віці росте вдвічі, а то й втричі швидше європейських дубів. Дуб червоний стійкий до шкідників та хвороб, у тому числі й до борошнистої роси. Натомість, наш корінний вид - дуб звичайний починає плодоносити лише у 30-40, а у насадженнях - у 50-60 років. Плодоносить щедро, але лише раз на 6-8 років. Тому і програє конкуренцію дубу червоному.
Окрім цього, відзначено негативний вплив цього дуба-чужинця на ґрунт через підвищення кислотності. Однією з причин, чому дуб червоний активно насаджують в Україні, є те, що його не їдять комахи-шкідники. Поширення цього виду на території України має безсистемний характер і найбільша його частка зосереджена у Західному Лісостепу.
Червоний дуб є чужорідним для нашої місцевості і являє собою реальну небезпеку для наших лісів. Зараз його активно висаджують як декоративну рослину. Враховуючи швидкість росту і невибагливість дуба, ймовірність, що він приживеться, майже стовідсоткова. І якщо не зупинити цей процес, то, цілком можливо, через пару десятків років дуб може повністю заселити територію, призначену для місцевих рослин.
Червоний дуб витісняє корінні європейські види. Дерева дуба червоного, посадженого в багатих лісорослинних умовах, швидко ростуть і створюють конкуренцію корінним європейським породам, зокрема черешчатому і скельному дубам (скельний, до слова, занесений до Червоної книги), місцями витісняючи їх зі складу насаджень. Посаджений молодняк дуба червоного стає деревостаном і активно розмножується, формуючи другий ярус на сусідніх ділянках, які були природніми та де не було посадки. З часом і на цих ділянках формуються монокультурний ліс із червоного дуба, а колишнього природного лісу більше не буде. Окрім чистих червоно-дубових ділянок він формує повністю другий ярус у соснових та букових лісах. Також пригнічує сосну звичайну.
Є ще одна сторона проблеми - листя червоного дуба дуже щільні і можуть роками розкладатися в нашому кліматі: мікроорганізмів, які сприяють розкладанню червоного листя, в лісах Європи просто немає. Як підсумок - листя накопичується, а трав'янисті рослини не можуть пробитися з-під такої «дубової ковдри». Його листочки та жолуді дуже подобаються людям, але не цікавлять більшість місцевих тварин, на відміну від жолудів та листя дуба звичайного. Під насадженнями червоного дуба нічого не росте. Це просто мертві ліси.
В лісовій екосистемі всі види флори і фауни тісно пов’язані трофічними, енергетичними зв’язками, і є залежними від домінуючих видів. Наприклад, наш аборигенний вид - дуб звичайний, перетнувши столітню вікову межу, може бути домівкою-оселищем для десяти тисяч мешканців, надаючим їм і харчування, і прихисток. Натомість, дуб червоний – це інвазійний вид-трансформер, який збіднює наші лісові екосистеми, руйнуючи взаємозв’язки, створюючи взагалі нові умови, які трансформують природнє середовище. Інвазійні види трансформують цілі екосистеми та роблять їх бідними на біорізноманіття, витісняючи природні види.
Для прикладу, в сусідній Польщі червоний дуб визнаний інвазійним, і там проводять заходи зі знищення та недопущення поширення цього виду.
У білоруській Біловезькій пущі серед агресивних інвазійних рослин, які вже завдають істотний екологічний і економічний збиток, найбільшу загрозу для природних лісів представляє червоний дуб. Боротьба з інвазивними видами є важливим розділом чинного Плану управління цим національним парком. Вирішальне значення має своєчасне виявлення місць зростання даних видів на території Біловезької пущі. Проводиться кампанія проти рослин-прибульців у цьому нацпарку. Для лісників планується видати кишеньковий атласів чужорідних видів, щоб лісова охорона могла використовувати їх безпосередньо в лісах Біловезької пущі.
«Одним з основних завдань Біловезькій пущі як національного парку і Об’єкту Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО є забезпечення протікання природних екологічних процесів на своїй території. Безумовно, присутність і активне поширення інвазійних видів тут неприпустимо, оскільки вони активно впливають на процеси природного розвитку природних комплексів, а в майбутньому можуть непоправних чином змінити зовнішній вигляд всієї Біловезькій пущі », – висловлює свою думку заступник генерального директора цього нацпарку Василь Арнольбік.
Чому інвазійні види небезпечні?
Види, які є природніми для певної місцевості, росли чи жили там історично і еволюційно сформували свої угруповання чи харчові ланцюги, називаються аборигенними, корінними (автохтонними). Далеко не всі види в Україні є саме такими. У певні історичні часи інші види рослин і тварин були завезені цілеспрямовано чи випадково на територію України. Там вони пристосовувалися до нових умов. Такі види називають чужорідними (аллохтонними, інтродукованими). Деякі з них на стільки добре почувають себе, що активно розмножуються, захоплюють нові території та витісняють аборигенні види. Їх і називають інвазійними. На територіях, де панують інтродуценти, спостерігається значно менше видове різноманіття, ніж у природних екосистемах.
Тому насаджувати інтродуковані види, а тим більше ті, які вже стали інвазійними – це вкрай згубно для аборигенної флори, тому що в кінці-кінців ми можемо повністю її втратити.
Частина їх є видами-трансформерами, які не просто витісняють один чи два природні конкуренти, а й своєю життєдіяльністю змінюють умови довкілля (наприклад, деякі рослини мають здатність змінювати хімічний склад ґрунту). Нові умови приваблюють інші нехарактерні види, і в результаті змінюється вся екосистема.
З початком епохи географічних відкриттів настав час, коли різні види рослин і тварин стали переміщатися на значні відстані, а іноді – навіть на інші континенти, долаючи неприступні для них раніше географічні бар’єри. Отже, не існувало ніяких карантинних правил щодо чужої флори і фауни. Більш того, добре пристосовуючись до місцевих умов, окремі види дають життєздатне потомство, яке за певних умов активно впроваджується в існуючі екосистеми.
Вчені наводять сумну цифру 60 % – стільки природних екосистем нашої планети вже є деградованими. Це вражаюча статистика, яка свідчить про те, що природа зникає з невблаганною швидкістю, і вже більшої частини її просто немає. Інвазійні види визнані одним із п’яти ключових чинників того, що в нас збереглося лише 40 % природних екосистем планети.
Серед рослин в Україні за різними оцінками налічують від 600 до 800 чужорідних видів рослин, що складає до 14 % рослинного світу; із них близько 50 видів є небезпечними інвазійними.
Оголошувати війну агресивним видам рослин потрібно негайно – одностайно заявляють вчені. В іншому випадку вже через кілька років наші витрати можуть обчислюватися мільйонами.
