КУДИ ПОДІВСЯ ВІДОМИЙ ЛУЦЬКИЙ “АВТОРИТЕТ” КЛІВАНСЬКИЙ? - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.02 € 30.60

КУДИ ПОДІВСЯ ВІДОМИЙ ЛУЦЬКИЙ “АВТОРИТЕТ” КЛІВАНСЬКИЙ?

Після того, як побачили світ мої напівдокументальні твори “Замок королеви Бони” і “Ласкаво просимо в Некрополь”, дехто почав вважати, що ми з Кліванським – нерозлийвода, мало не друзі дитинства. Насправді ж, з головним на той час луцьким авторитетом я познайомився під час роботи над книгою “Волинь кримінальна”, коли він вже фактично відійшов від справ...

Сергій БОРТНІКОВ

Після того, як побачили світ мої напівдокументальні твори “Замок королеви Бони” і “Ласкаво просимо в Некрополь”, дехто почав вважати, що ми з Кліванським – нерозлийвода, мало не друзі дитинства. Насправді ж, з головним на той час луцьким авторитетом я познайомився під час роботи над книгою “Волинь кримінальна”, коли він вже фактично відійшов від справ.

Відтоді ми зустрічалися мало не щодня. Рибалили, пірнали за раками, просто мандрували у пошуках пригод закинутими поліськими селами, відкриваючи для себе заплутану і багату на цікавинки історію нашого краю.
Розділ про “пригоди” свого нового товариша я назвав “Із вовків – у ягнята”. Інший би образився. А Володя відреагував цілком спокійно… Втім, він завжди був врівноваженим, мудрим і, як на мене, достатньо надійним... Керівник однієї з найбільших будівельних фірм Волині, імені котрого я не хочу розголошувати без його згоди, розповів мені про такий епізод: “Одного разу приїхав до мене Кліванський, набрав будматеріалів – і забрався геть, мовляв, розрахуюся за тиждень… Все, - думаю, - запий водою! Але – ні. Не минуло й кількох діб, як він привіз необхідну суму… А от з правоохоронцями – завжди проблеми. Подзвонять: дай нам те і те, а грошей – зась! Роками вибиваємо борги. То хто, скажи мені, більший бандит?”
Погоджуся, не схожий був Кльова на патологічного злочинця.
І в його автобіографії - суцільні білі плями!
Народився 1955-ого у Карелії. На Волинь приїхав у 1974-ому. Вступив до Луцького педагогічного інституту на “дурфак” (факультет фізичного виховання). Виконав норму КМС з боксу, став призером першості України. Міг би продовжувати кар’єру, але отримав травму гомілковостопного суглоба і… перейшов на тренерську роботу, до якої тоді допускали лише людей з відповідною освітою і званням НЕ НИЖЧЕ МАЙСТРА СПОРТУ! Втім, наставник-початківець швидко виправдав довіру і виховав кількох справжніх майстрів шкіряної рукавички, а саме: Ю.Савчука, В. Шепеля, В. Малика. Останній навіть переміг на спартакіаді України!
Інші вихованці “талановитого наставника” крутили наперстки, крали “баули” у поляків, обкладали податями прибуткові комерційні точки, але тільки-но до такого “бізнесу” починали виявляти інтерес люди у погонах – Кльова різко змінював рід діяльності, ніколи не вдаючись до “розборок”, хоча бійців мав предостатньо! Незважаючи на таку обережність, 1992 року його все-таки “закрили” і 15 місяців тримали у сізо. За цей час один з “подільників” Володимира Григоровича повісився у камері, інший помер у номерному шпиталі, отже, “пресували” їх неслабко…
На суді вдалося довести лише зберігання набоїв, відповідно вирок виявився не надто суворим: один рік позбавлення волі. Та на цьому прикрощі для нашого героя не закінчилися. Невдовзі на нього вчинили замах. Кілер заховався у сміттєвому баку, і коли “об’єкт” вийшов з машини – відкрив стрілянину…
“Менти” відразу розпустили містом чутку, що вогонь вівся не на ураження, буцімто, лідера братви хотіли лише налякати… Але насправді поранення були дуже серйозними – вірогідність виживання складала лише п’ять відсотків, сім куль влучили у тіло, до того ж Кліванському видалили селезінку! Коли я зацікавився цією історією, правоохоронці наполягали на своїй версії, мовляв, якби воліли вбити – використали б зброю більшого калібру, не 5,6. Але… Володя присягався, що слідчий прокуратури показував йому вилучену з тіла 9-міліметрову кулю! Чому у різних відомств різні дані (і чи насправді це так) - мені, звісно ж, не відомо…
Після поранення з Кліванським відбуваються дивні зміни. Він засновує “Королівську академію”, всіляко підтримує монархічний рух в особі так званого короля Ореста, опікується дворянством… А ще – створює на Волині філію фонду “Реабілітація”, пропагує ідеї “Білого лотоса” В. Скубаєва (цей нібито доктор філософських наук заклав у Черкасах буддистський храм і відкрив школу з підготовки монахів-воїнів), вивчає методи психологічного впливу на особистість, пише кандидатську дисертацію, через що отримує від декого з колишніх соратників “погоняло” Хворий. Усі перераховані напрями – прерогатива СБУ, там створені навіть відповідні підрозділи… Та ба – діяльність Кльови так нікого й не зацікавила!
Хоча він сам незабаром отримав… титул князя. А з ним і орден Святого Станіслава, причому найвищого ступеня – такого, як у мера Москви Лужкова!
Водночас стають дворянами найвищі українські посадовці. Князь Кучма, граф Кузьмук…
За всією цією вакханалією з чинами і званнями фактично стоїть кримінальний авторитет Володимир Григорович Кліванський. Власне, його дивна дружба з не останніми представниками “політичної еліти” давно відома волинським журналістам – ще з часів, коли Кльова приймав у Луцьку першого Президента України Леоніда Кравчука…
І це ще одна загадка, відповідь на яку вже не дасть ніхто.Хіба що сам Кліванський. Хоча у тому, що він живий, особисто я маю сумніви…
Чому?
Спробуємо розібратися разом…
Весною 2001 мене запросив до Києва Григорій Кохан, режисер-постановник таких фільмів, як “Кармелюк”, “Народжена революцією”, “Циганка Аза” і багатьох-багатьох інших. Коли раптом – дзвінок. “Сергію, приїдь… Володя зник!” Це забила тривогу Наталя Кліванська.
Я кинув все, приїхав… І ось що мені вдалося встановити.
Того дня у них був обшук (з якого дива - й досі ніхто не спромігся пояснити!). Пізно ввечері хтось подзвонив Кльові і запропонував прийти до міськвідділу, аби підписати протокол. “Чиста формальність, роботи на декілька хвилин”. І справді: Володя поставив свій автограф і зібрався додому. По дорозі зателефонував дружині, повідомив, що у нього все нормально. Мовляв, скоро буду, лише зайду в кафе…
Там на нього вже чекали друзі…
Бесіда тривала недовго. Під’їхала якась “тачка”, Кліванський сів у її салон і… більше його ніхто не бачив.
Коли міліція нарешті зацікавилася зникненням свого постійного клієнта і опитала свідків, з’ясувалося, що вони навіть не пам’ятають марки автомобіля! Більше того, хтось стверджував, що легковик був коричневий, хтось – що темно-синій… За кілька днів мені вдалося перестріти одного з них… “Ану, зізнавайся, куди подів друга?!”… “Ти на мене не наїжджай, я знаю до кого він сів у машину!”
Та справжні сюрпризи були ще попереду. Хтось настирливо почав поширювати містом плітки, що Володя живий і переховується у Німеччині (Чехії, Угорщині тощо). З цілком таємного СБУ раптом стався “витік інформації” про те, що технарі засікли дзвінок Кліванського додому. Далі – більше. Одна з газет (щоправда, під виглядом чутки) надрукувала інформацію про те, що відомий злочинний авторитет оселився в Ізраїлі і зробив обрізання… Та найбільше здивував високопоставлений міліцейський розвідник, котрий під час конфіденційної зустрічі зі мною, заявив, що Кльову бачили у Львові у супроводі двох співробітників ГРУ, мовляв, передай йому вітання…
Я б із задоволенням, але, на жаль, з місцями, де він перебуває нині, налагодити контакт ще нікому не вдавалося. На чому базується моя впевненість?
Володя дуже любив свою маленьку донечку. На день народження він би неодмінно привітав її.
Якби боявся, що його підслухають – зателефонував би з іншого міста, іншої країни, зрештою, просто б набрав номер і трохи помовчав…
Але Маша вже понад чотири роки марно чекає на цей дзвінок…