Іван Солошик: «Любов до «Волині» залишилася на все життя».
«Читаю «Волинь», скільки себе пам’ятаю»
Іван Солошик із селища Любешів не тільки сам є давнім нашим шанувальником – він ще й інших заохочував читати його улюблену газету, працюючи багато років на посаді начальника Любешівського районного вузла зв’язку. Адресу Івана Васильовича Солошика, якому дісталася 1000 гривень від «Волині», визначив відомий на Волині аграрій Віталій Заремба із села Романів Луцького району, назвавши число «99», яким і був позначений конверт, у котрому пан Іван надіслав квитанцію про передплату нашої газети. Нещодавно ми зустрілися з ним і поспілкувалися
«Коли був школярем, то прибігав після уроків додому – і допомагав матері газети розносити»
– У житті так склалося, – каже Іван Васильович, – що моє пошанування з’явилося до вашої газети з раннього дитинства. Буває, зустрічається заголовок: «Волинь» читав мій дід – і я читаю». То в мене трохи по-іншому було – читаю «Волинь», скільки себе пам’ятаю. І в шкільні роки вона була зі мною, і вся моя трудова діяльність з нею пов’язана. І вже тепер, на пенсії, – так само нерозлучний з вашою газетою й сподіваюся, що так буде, поки житиму.
Після такого своєрідного освідчення само собою напрошувалися запитання, й Іван Васильович розповів уже детальніше про «корені» свого кредо:
– Справа в тому, що мама працювала листоношею в моєму рідному селі Проходи, що неподалік Любешова. Приносила вона газети, журнали з Любешова, то мене, ще зовсім маленького, забавляла ними. Отож, я майже немовлям уже бачив «Волинь» (тоді ще «Радянську Волинь»). Коли ж настав час підготовки до школи, то по газеті вчився читати. А коли школярем був, то прибігав після уроків додому – і допомагав матері газети розносити. А мама тим часом іншу роботу мала – влітку город треба було полоти.
Школярем Іван Солошик мріяв, до речі, стати учителем. Але так склалося, як пригадує чоловік, що при вступі до Луцького педагогічного інституту йому не вистачило якихось балів («конкурс на історичний факультет, який обрав, був великий»). А невдовзі і в армію, на строкову службу, призвали. Потрапив у Німеччину.
– Думав, що відслужу й ще вступатиму. А повернувся додому й пішов працювати на пошту, маючи вже спеціальність водія (в армії шоферував). З часом вникнув у роботу, зацікавився нею, побачив, яка вона різнопланова. Цю зацікавленість підмітило керівництво. Заохотило. Спочатку я освоїв спеціальність начальника відділення поштового зв’язку на підміну – була така посада. Впродовж кількох місяців підміняв керівників у багатьох селах Любешівщини. А згодом мені порадили вступати до Одеського електро-технічного інституту імені Попова. Я скористався цією порадою. Закінчивши виш, пройшов багатьма службовими щаблями, які й привели перш на посаду головного інженера, а потім і начальника Любешівського районного вузла зв’язку.
«Паперова газета – це документ, який можна ще й ще раз прочитати»
Ось тоді, коли Іван Васильович був керівником, то став ще й активним розповсюджувачем «Волині». Маючи багато інших службових обов’язків, пропагував нашу газету серед читачів.
Загальний стаж Івана Солошика в цій галузі поштового зв’язку – сорок років. Як він сказав при зустрічі, може, й ще працював би, якби не почалася сучасна реорганізація галузі:
– Я зі своєю командою був будівничим – ми відкривали нові відділення. А тут – почалися масові скорочення листонош. Люди залишалися без роботи – це одне. В результаті ж приміщення поштових відділень перетворилися на пустки. Боляче було дивитися на таке. От тоді, а це було майже вісім років тому, я й пішов на пенсію. А любов до «Волині» залишилася назавжди. Знаю, зараз багато хто більше користується інтернетом, щоб довідатися про новини в області, Україні, світі. А я звик до паперової газети – це документ, який можна зберегти, ще й ще раз прочитати.
Про нинішню «Волинь» Іван Васильович каже:
– Її хочеться читати з першої сторінки до останньої. Хоч зараз багато печальних публікацій, – у такий, на жаль, час живемо. Тож так хочеться, щоб швидше війна закінчилася, щоб була Перемога. Щоб чоловіки, сини повернулися живі-здорові додому. І про таке, приємне, були вже новини, про те, як Волинський край розвивається.
І, насамкінець, ще спогад про матір, Ірину Мартиянівну, від якої, власне, в Івана Солошика особлива любов до нашої газети:
– Мама дожила до 99 років – її не стало в 2021-му. І ще в такому віці вона читала «Волинь». Не хотіла брати окуляри, то з часом, коли стала слабенько бачити, то вже текст весь не могла осилити. Але хоч заголовки, підзаголовки, що більшими літерами, мусила прочитати.
...За традицією, на наше прохання Іван Солошик називає число, яке й визначить ще одного переможця редакційної акції. І це – «44». Тож 1000 гривень від «Волині» дісталася Павлу Миколайовичу Жданюку із села Конюхи, що на Локачинщині.
Долучайтеся і Ви до нашої передплатної естафети: для цього треба виписати «Волинь» хоча б на місяць (64 гривні + 20 гривень прийом передплати) і надіслати квитанцію про передплату на адресу: 43016, газета «Волинь», вул. Ковельська, 2, м. Луцьк, Волинська область. На конверті обовʼязково зазначити: «Акція для передплатників-2026». Конверти з річними передплатниками гратимуть протягом усього 2026 року – тобто 52 рази (стільки буде тижнів), піврічними – перші пів року, квартальними – протягом кварталу, місячні – протягом конкретного місяця! Наш передплатний індекс: 30000.
