«Це дуже болить. І тим, хто залишив Крим. І тим, хто ховав рідних та побратимів. І тим, хто волонтерив, допомагав грошима. Дуже багатьом»
«Це кіно про біль. І дивитись його боляче»: соцмережі про стрічку «Додому»
7 листопада у прокат вийшла стрічка кримськотатарського режисера Нарімана Алієва «Додому». Ще до офіційного релізу в Україні він вже увійшов у лонг-лист премії «Золотий глобус» у категорії «Фільм іноземною мовою», а також у лонг-лист американської кінопремії «Оскар» у категорії «Міжнародний повнометражний фільм»
Радіо Свобода зібрало перші реакції на фільм із соціальних мереж – декого стрічка змусила замислитись, декого надихнула, а когось засмутила. Цей фільм багато користувачів уже визначили як той, який обов’язково потрібно подивитись у 2019 році.
Якщо ви ще досі не пішли на цей фільм, то ось вам кілька аргументів на його користь. А ми обіцяємо вам не спойлерити.
За сюжетом фільму, у кримського татарина Мустафи (його грає Ахтем Сеітаблаєв) у війні на Донбасі гине його старший син. Батько приїжджає до Києва, куди його два сини поїхали після анексії Криму, щоб повернути молодшого сина додому, а старшого поховати на батьківщині в Криму згідно з мусульманськими традиціями.
«Це кіно про біль. І дивитись його боляче. Бо історія, яку він розповідає, ще дуже болить. І тим, хто залишив Крим. І тим, хто ховав рідних та побратимів. І тим, хто волонтерив, допомагав грошима. Дуже багатьом».
Прем’єра фільму відбулася ще 22 травня на 72-му Каннському міжнародному кінофестивалі, де він узяв участь у конкурсній програмі «Особливий погляд».
Перший урочистий показ у Києві відбувся 5 листопада. Одним із перших своїми враженнями поділився режисер та політв’язень Олег Сенцов: «З художньої точки зору можна, звісно, повишукувати якісь недопрацювання, а точніше, перебільшення, але я не буду цим займатись. Цим фільмом Україна може пишатись – і відбір на другий конкурс Канн є тому підтвердженням».
Народний депутат і музикант Святослав Вакарчук порівняв фільм «Додому» із козацькою думою.
Публіцистка Надія Баловсяк порівнює фільм із відчуттям болю: «Це кіно про біль. І дивитись його боляче. Бо історія, яку він розповідає, ще дуже болить. І тим, хто залишив Крим. І тим, хто ховав рідних та побратимів. І тим, хто волонтерив, допомагав грошима. Дуже багатьом».
Журналістка Севгіль Мусаєва написала, що цей фільм – притча про батьків і дітей.
