Жуки-олені Цуманської пущі попивають дубовий сік

У фауні України немає більш відомого жука, ніж жук-олень (Lucanus cervus Linnaeus, 1758). Це найбільший представник ряду Твердокрилих у фауні України і його не можливо сплутати з будь-якою іншою комахою. Жук-олень, не зважаючи на невелику чисельність, трапляється у різних регіонах нашої країни, зокрема, його можна побачити і в Ківерцівському національному природному парку «Цуманська пуща».

Разом з тим, цей жук належить до видів, ареал яких скорочується і яким в недалекому майбутньому може загрожувати зникнення.

Колись жук-олень був звичайним видом по всій Європі, проте зараз спостерігається повсюдне скорочення його чисельності.

Колись жук-олень був звичайним видом по всій Європі, проте зараз спостерігається повсюдне скорочення його чисельності. Поширення цього жука пов’язане не так з географічними регіонами та кліматичними зонами, як зі специфічними біотопами-оселищами, які є типовим місцем його перебування. Як правило, місцями виявлення жука-оленя є широколистяні та мішані ліси з домішкою дуба. Жук-олень оселяється переважно в старовікових дібровах, де є звалища старих стовбурів дерев, є пні і залишки трухлявих дерев. Саме у стовбурах старих дубів відбувається розвиток його личинок. Живлячись трухлявою деревиною дуба, личинка живе в дереві 4-8 років.

Харчуючись мертвою деревиною (в стадії личинки) або соком дерев (в фазі дорослої комахи), жук-олень ніяким чином не завдає шкоди лісам і сільськогосподарським угіддям. Дорослий жук не чіпає живі і здорові дерева, не псує технічну деревину (столярні та інші вироби з дерева), а харчується виключно соком, який виступає на корі рослини в місцях пошкодження (здебільшого соком дубів).
А користь від жука-оленя є конкретна, оскільки він виконує функцію санітара лісу - личинка жука-оленя харчується трухлявиною, переробляючи залишки гниючої деревини, тим самим покращуючи грунт.

Одна з головних причин зменшення популяції цих жуків - вирубки старовікових дібров, санітарні рубки лісів, коли там не залишають старих трухлявих дерев, де розвиваються личинки рогачів. Екологічно безвідповідальна лісогосподарська діяльність, в процесі якої вирубуються найбільш старі дуби, призводить до зменшення кількості старих та мертвих дерев в лісах, до знищення жител-оселищ та джерела харчування цих комах, як і багатьох інших ксилобіонтів. Тяжко зберігати вид, якщо не зберегти в першу чергу його домівку-оселище, де він зможе жити і розмножуватись. Окрім цього, знищують цих комах масові хімічні обробки лісів і дерев проти шкідників. Це помітно в Німеччині, Росії, де широко застосовуються отрутохімікати в лісовому господарстві.

Назву «Олень» жук отримав за дивного вигляду верхні щелепи (мандібули), які у комахи дуже нагадують роги оленя, причому примітно, що подібна назва прижилася в різних націй і народностей, і з усіляких мов і діалектів перекладається однаково.

Самці та самиці відрізняються за розмірами мандибул, що дозволяє дуже легко їх розрізняти. Загальна довжина тіла самця – до 7,5 см самки – до 5 см. Голову самця прикращають великі мандибули-«роги», які сягають чверті загальної довжини тіла. Це пристосування використовується самцями під час двобоїв. Поширена думка про те, що жуки вбивають одне одного, але насправді кожен із жуків просто намагається обхопити супротивника мандибулами і перекинути його на спину. Переможений таким чином жук, перевернувшись в нормальне положення, покидає місце двобою. Втім «щелепи» часто використовуються жуками для рішучого захисту від нападників (у т.ч. і людей). Самки жуків-оленів дещо менші від самців і мають значно коротші мандибули. Проте також легко можуть дати відсіч порушникові їх спокою.

Жуки-олені добре літають, і нерідко їх можна побачити у польоті на висоті від 1 до 10 метрів. На дорослих жуків можна натрапити в природі з травня по липень. Живляться вони соком, що витікає з пошкоджених стовбурів дерев – переважно дубів, рідше – буків або берез.

Живуть дорослі жуки 3-4 тижні. Невдовзі після парування самці здебільшого гинуть. У місцях, придатних для розмноження жуків-оленів, подекуди виявляють скупчення як живих, так і мертвих особин. Згодом, відклавши яйця у дуплах дерев та пеньках, гинуть і самки. Розвиток личинок триває у більшості випадків 4–8 років. Личинка сліпа, її тіло має кремове забарвлення, майже прозоре з помаранчевими ногами та головою. Довжина личинки досягає 14 см. За допомогою ніг личинки здатні цвірчати, що забезпечує їм комунікацію між собою. Личинки переживають декілька линянь і у травні останнього року розвитку перетворюються на лялечку. Випадки розмноження у неволі не відомі. Найвірогідніше, штучне розведення ніколи не проводилось.

На дорослих жуків можуть нападати мурашки, червоні грунтові кліщі, іноді їх можуть впіймати коти, збити автомобілі, зловити колекціонери. Можливий напад на них великих птахів, кажанів.

На дорослих жуків можуть нападати мурашки, червоні грунтові кліщі, іноді їх можуть впіймати коти, збити автомобілі, зловити колекціонери. Можливий напад на них великих птахів, кажанів.

Чисельність жука-оленя майже повсюдно низька і продовжує скорочуватись. Причиною зникнення цього неординарного виду комах є безвідповідальна лісогосподарська діяльність людини – зменшення площ старовікових дібров, які є природними місцями перебування жука, та обробка лісових масивів пестицидами. На жаль, для рубок в першу чергу обирають найбільші дерева, не лишаючи старих дубів з дуплами. Не останню роль у скороченні чисельності жука-оленя відіграють і несвідомі громадяни, які збирають жуків до аматорських колекцій або й просто заради цікавості. Зараз жук-олень занесений до Червоної книги України (ІІ категорія), знищення як самих комах, так і місць їхнього існування заборонено. Він фігурує у багатьох переліках видів, які охороняються на території тих чи інших об’єктів природно-заповідного фонду України.

Дубові ліси є важливими осередками біорізноманіття. В минулому частка старовікових дібров у лісах України була значно більшою, проте активна лісогосподарська діяльність вплинула як на представленість дібров (які були замінені сосновими плантаціями), так і на їхню вікову структуру, адже старі дубові ліси підлягають вирубуванню в першу чергу. Чимала кількість тварин, рослин, грибів та лишайників мешкає переважно або виключно в старих дубових лісах, тож їхня вирубка призводить до зниження чисельності рідкісних видів. Українське законодавство передбачає охорону місць, у яких мешкають червонокнижні види.