Курси НБУ $ 39.23 € 42.44
Раритети Мильська: бузок 3D, спідниця, яку втомишся носити, та державний акт на землю, який державі так і не повернули

Онисія Куденчук впевнена, що таку скатертину довоєнних часів не часто зустрінеш.

Сергій НАУМУК

Раритети Мильська: бузок 3D, спідниця, яку втомишся носити, та державний акт на землю, який державі так і не повернули

У цьому селі зберігають рідкісні експонати, які потішать любителів старовини

Не кожен шкільний музей може похвалитися такими речами, які є в Мильську Рожищенського району. На жаль, деякі пришкільні хранилаща давнини створені лише для галочки. А де немає духу зацікавлення минувшиною, годі сподіватися на відкриття нових фактів з історії села чи знахідку незвичайних артефактів.

– Згідно з «Історією міст і сіл Української РСР» перша писемна згадка про Мильськ датована 1812 роком. Хоча цей запис в архівах я так і не знайшов, – розповідає вчитель історії місцевої школи Валерій Куденчук. – Зате натрапив на інформацію про стару церкву, про яку вже не ніхто не пам’ятав — 1797 рік. Потім почав шукати кримінальні справи і там знайшов згадку про Мильськ у 1645 році.


Онисія Куденчук: «Державний акт на вічне користування землею свого часу треба було здати. Але якраз помер голова колгоспу і ми помаленьку акт залишили. Хоча з сільської ради приходили по цей документ».
 

– Тепер вже маємо ще давнішу згадку — 1582 рік. У тому році кріпаки з Мильська втекли за Стир до іншого пана, – долучається до розмови вчителька української мови та літератури ЗОШ І-ІІ ступенів села Мильськ Онисія Куденчук, яка й завідує музеєм. – Ще в Рівненській області є Новий Мильськ (раніше називався Мильськ), але оскільки згадано річку Стир, то безперечно йдеться про наше село.

Попри те, що шкільний музей займає лише одну кімнату, тут є на що подивитися. Куди не повернешся, то очі вихоплюють цікавий експонат. Окрім того при музеї зібрано чимало інформації про історію села. Укладено переліки і вояків УПА, і солдатів Червоної Армії, і поляків, які загинули від рук українців, і українців, які загинули від рук поляків, і вивезених на Сибір. А головне, що ці списки час від часу поповнюють. Коли я гортав альбом зі списками, Валерій Миколайович раз по раз додавав, що вже встановлено нові прізвища.

Тепер вже маємо ще давнішу згадку — 1582 рік. У тому році кріпаки з Мильська втекли за Стир до іншого пана.

А ще тут бережуть пам’ять про уродженку Мильська — відому польську співачку Хелену Майданець. Нещодавно уродженець села Микола Куденчук передав у музей свіжі фотокартки могили співачки і її родини та будинку, де жила пані Хелена.


Книжка В’ячеслава Чорновола з його автографом.
 

 – Колись Мильск було велике село. Переспа була меншою. З нашого села в УПА був 121 чоловік. Більше навіть, аніж з Рудки-Козинської. Зібраних матеріалів про історію села маю на книжку до 300 сторінок, – каже краєзнавець.

Особливо привертає увагу куток, який оформлений під стару хату: ліжко з вишитими подушками, стіл з старою радіолою та дзеркалом початку ХХ століття, мисник з посудом, солом’яники. 


Тут хоч фільм знімай.
 

 
Праворуч (біля глечика) спертий різак для торфу - доволі рідкісне знаряддя праці.

Куденчуки зізналися, що мають ще й робочий ткацький станок, але в музеї немає, де його встановити. Умови далеко не ідеальні (у кімнаті сирувато) і для домотканих рушників чи старовинного одягу. А останнього тут чимало. Онисія Григорівна вправно зняла з вішака жіночий стрій і вручила мені зі словами: «Як було жінці носити таку спідницю? За день втомишся тільки від того, що носиш таку річ». І як тут було не вразитися барвистою шерстяною спідницею в клини, яка таки добряче важила?


У Мильську вже склали детальну карту урочищ.
 

Знаєте, що це? Гольник з шерсті тварин, куди втикали голки.
 

Валерій Куденчук розповів, що тут є й роботи його бабусі.
 

Вишиті картини здавали з усього села.
 

Бузок вишитий спеціальною «об’ємною» технікою. Нині сказали б – 3D.
 

Вишивок тут до кольору, до вибору.
 

На такий килим вишивальниця мала витратити добрячий шмат часу.
 

Діти у їдальні не лише обідають, але й можуть милуватися красивими виробами своїх бабусь або й прабабусь.
 

 
У давнину кожен мав свою ложку. Батьківську ніхто з дітей не мав права взяти. На кожну робили заріз на миснику. Скільки ложок – стільки їдців. Цей мисник розрахований на 10 членів родини.

 

Привертає увагу старовинне дзеркало в бронзовій рамі.
 

Поблизу Мильська проходило чимало боїв під час Першої світової війни. Тож є чимало експонатів того періоду.
 

 

 


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.

Telegram Channel