Колись театр Заньковецької був колективом особистостей, які були знаними й шанованими за межами України.
Звернення волинянки до театральної спільноти щодо проблеми театру Заньковецької
«Чи не ризикуєте ви, новоявлені фарисеї, герострати перетворити храм-театр в пустку, забуваєте, що глядач ходить не до вас на вистави, а до своїх кумирів-корифеїв?
«Дорогі мої брати і сестри, вельмишановні лицедії!
Звертаюся до вас, тих хто не байдужий до всього, що нині діється в українській культурі. Мовчати не можу, не хочу і не буду. Я — з тих країв, де зрадники, збоченці, вбивці носили тавро прокляття свого ж народу. Шизофренія—діагноз сьогодення. Хвороба на щастя піддається лікарському втручанню, але в тому разі, якщо організм не отруєний страхом. Я боюся лише Господа, більш нікого. Набралася відваги звернутися до спільноти, яка шанує поважний вік. Досвід і мудрість, а ще талант як Божий дар. Щоправда досі не винайдено лабораторій в яких можливо атестувати талант, немає таких терезів, які б у відсотковому еквіваленті визначили його на вагу.
Колись театр Заньковецької був колективом особистостей, які були знаними й шанованими за межами України. Порівняю цей храм з храмом-монастирем на Волині, в якому служив монах-провидець Микита.
Театр — це храм, де топчуться на кону різні істоти, які ратицями, рогами, хвостами колотять в ступі акторські нерви, забирають здоров’я і судять про нас зі своєї дзвіниці. Ось тому і придумали такий «закон», який дає лукавому створінню виголошувати вироки на власний розсуд, породжуючи підлабузництво і корупційні зв’язки. Ця система, вигадана для слабодухих, бо ого-го-го скільки в тому конкурсному положенні порушено людських прав! Колись театр Заньковецької був колективом особистостей, які були знаними й шанованими за межами України. Порівняю цей храм з храмом-монастирем на Волині, в якому служив монах-провидець Микита. До нього йшли звідусіль зі своїми бідами, проблемами. Він нікому не шкодував часу, ніколи не запитував в яку церкву ходиш, вірно служив Богу і Людям. Але лукавих і в монастирі вистачає, завадою для попів став старенький монах, спровадили його геть, ще й батьківську хату спалили. І тоді спорожнів монастир, став пусткою храм. До попів не несли люди свої сповіді, вони чекали на старого, мудрого Микиту. Сталося диво. Вернувся до нас старець, змарнілий, але усміхнений, молиться Богу за нас і за край наш, повертає щастя благодаті.
Ось тому й хочу запитати: чи не ризикуєте ви, новоявлені фарисеї, герострати перетворити храм-театр в пустку, забуваєте, що глядач ходить не до вас на вистави, а до своїх кумирів-корифеїв. А їх тепер не буде! «Схаменіться, будьте люде, бо лихо вам буде!» Доки не пізно покайтеся і не тіштеся своєю руйнацією, а всіх справжніх лицедіїв благаю гуртуватися, бо сьогодні ті «законодавці» заборонили нам жити зі своїм покликанням, занесли свого меча (ні, ні не Дамоклового) над Федором Стригуном, а завтра й Б. Козака та інших не помилують.
Дякую всім, хто зрозумів мене, дякую й тим, хто лишився при своїх інтересах.
Заньківчанка Галя РУДЮК, нині заслужена артистка України Галина КАЖАН, член НСЖУ, володарка Золотого Тризуба НРУ та ордена княгині Ольги 3-го ступеня, актриса поетичного монотеатру «Праведного слова».
